Читати книгу - "Кривавими слідами"

– Снилися. І не один раз, – відповів Кир’ях.

Скляру принесли замовлення – піцу із салямі, грибами та помідорами. Якби Таня побачила його обід, точно не втрималась би від коментарів. Особливо – зважаючи на те, який у нього був сніданок. Разом із їжею принесли і каву. Друге горнятко на сьогодні.

– І я тобі навіть так скажу, – продовжив опер, щойно офіціантка пішла. – Будуть снитися усе твоє життя. Можеш не сумніватися.

Скляр здивовано глянув на Кир’яха. З одного боку, йому полегшало, коли він почув відповідь старшого та досвідченішого колеги – він таки не один із цією чортівнею. З іншого боку… Йому все життя доведеться бачити в снах жахіття?

Але ж головного Єгор так і не спитав у опера: чи бували в нього віщі сни? Таке спитати Скляр не наважився. Понуро він взявся за свій обід. Зовсім скоро принесли замовлення і для Кир’яха.

Субота, 26 січня 2019 року. 16:10

– Ти думаєш, ми з Тарасом не робили сьогодні нічого весь день? – Кир’ях запитально глянув на Скляра, ретельно пережовуючи м’ясо з борщу.

Гаряча смачна червона рідина приємно гріла не лише тіло, а й душу. Тільки зараз опер зрозумів, наскільки по-справжньому голодний. Кир’ях по-доброму усміхнувся, коли Єгор здивовано глянув на нього. Молодший колега перший шмат піци з’їв із апетитом, а от із другим уже колупався.

– Нам стало цікаво, як воно виходить, що Базилюк і його спільник приїхали до Жулян, проте там їхні сліди чомусь загубилися. Ну не може ж так бути! – Кир’ях із задоволенням сьорбнув борщу.

Скляр не відводив від нього зацікавленого погляду. Відчував, як усередині зростає хвилювання. Поряд постійно проходили люди (бо ж сиділи поблизу виходу), про щось голосно розмовляли, та Скляр і краплі не зважав на них, зосередивши всю увагу на розмові.

– Тож ми із самого ранку відправили запит до аеропорту Бориспіль. Чи, бува, там нема наших клієнтів на камерах.

Скляр завмер від очікування.

– Щойно я тобі подзвонив, – продовжував опер, – буквально за десять хвилин після того, мені надійшла відповідь. Наші «клієнти» таки справді засвітилися в Борисполі. Єдине, ми так і не встановили, яким чином вони туди потрапили. Думаю, на таксі або ж автівкою когось третього. Ще не всі камери перевірили. Сам розумієш, Бориспіль – здоровенний аеропорт. Щойно матимуть якусь нову інформацію, нам відразу дадуть знати.

– Треба перевірити, чи не було в Жулянах когось із наших фігурантів справи: Волошко чи навіть того самого Руслана, брата Ілони Вітторіно, – Єгор прекрасно усвідомлював, що нікого з них там не мало бути, адже алібі у всіх залізне, до того ж у більшості – в Рівному. То були лише думки вголос.

– Відправили запит теж, – здивував слідчого Кир’ях. – Фото всіх фігурантів. Мають перевірити з допомогою камер відеоспостереження.

– А де ви фото всіх взяли? – здивувався Єгор, проте відразу здогадався. Уже за мить Кир’ях підтвердив здогади:

– Ну ти як не сучасна людина, Єгоре, – здивувався Кир’ях і розсміявся. – У Фейсбуці, звісно.

Скляр усміхнувся. На душі зажевріла надія: вони знову вхопили слід, який видався безнадійно загубленим.

Субота, 26 січня 2019 року. 18:30

Скляр покрутив у руках мобільний. Чомусь спало на думку зателефонувати Власті (він знав, що вона вже прокинулася після нічної зміни, зовсім скоро ж бо має йти знову на службу). Навіть почав набирати її номер, та передумав. Навіщо вона йому? Хіба сам не впорається?

Скориставшись порадою Кир’яха, спробував заспокоїтися: повернувся у свій кабінет і взявся за справи, які через убивство Вітторіно відклав у довгу шухляду. Навіть більше, зателефонував Тані й домовився про те, що сьогодні вони влаштують романтичний вечір. Нічого, що обом завтра на роботу. Щоправда, Таня повернеться пізно, а йому, як завжди, зрання вставати, та Скляр плювати на це хотів. Чомусь після розмови з опером йому стало навдивовижу легше. Він викинув із голови вчорашній моторошний сон, пояснивши це банальною втомою та депресією через смерть кращого приятеля.

«Може, і справді Таня права, і варто більше спілкуватися з людьми? – подумалося. – Урешті-решт, інколи це таки покращує настрій. Тільки, звісно, якщо спілкуватися із “правильними” знайомими».

А ще його неймовірно тішило, що вони знову просунулися в розслідуванні. Здогадувався: нова знахідка виявиться вагомою.

Хоч Кир’ях і повідомив, що виконав цю роботу разом із Нагаєм, слідак підозрював, що Тарас у кращому випадку знав про нову версію, проте не брав участі в розслідуванні. «Ні, Кир’ях сам про все подбав», – ні на мить не сумнівався Скляр. Надто вже добре знався на людях.

Увесь вечір Єгор чекав на новини, та ніхто не зателефонував. Допрацювавши до дев’ятої вечора (і фактично відпрацювавши ранковий прогул), утомлений, залишив кабінет. День він завершив доволі успішно. Навіть вирішив одне з нагальних питань, про яке давно думав, та руки все не доходили. У підземному переході в центрі купив Тані троянди і поспішив додому.

Удома в холодильнику знайшов м’ясне рагу (обожнював його), салат, що завбачливо приготувала Таня на вечерю. Нашвидкуруч перекусив, але не надто сильно, аби можна було «упхнути» в себе ще одну вечерю. Об одинадцятій замовив суші та салати (бо сам готувати не вміє, принаймні готує не так смачно, як Таня, тож братися за це навіть не наважився). Організувавши все, що хотів, став чекати.

«Пів на дванадцяту, – глянув на мобільний. – Скоро прийде».

Страшенно хотілося спати, та він відігнав від себе дрімоту, увімкнувши музику. Якщо вже щось надумав, то ніколи від цілі не відмовиться. А зараз мав на меті помиритися з Танею. І вкотре спробувати бути до неї уважнішим. Знову позирк на годинник. Коли він, урешті, закінчив із приготуваннями, час потягся страшенно повільно. Ще через кілька хвилин спало на думку, що можна було б дістати свічки, які Тані подарувала подружка, і запалити. Слідчий терпіти не міг подібних речей, та навіть не сумнівався, що дівчині сподобається.

«Ну гаразд», – мовив сам до себе.

Кілька хвилин знадобилося йому, аби відшукати свічки і запальничку. Приніс усе до столу, де вже стояв посуд і квіти, а зовсім скоро мали принести і замовлену їжу. Розставив маленькі червоні свічечки, які відразу запахли вишнею, щойно він дістав їх з упаковки. Підніс запальничку до першої, секунда – і вона яскраво запалала.

«А хай тобі! Невже телефонує, щоб повідомити про запізнення? – спало на думку, коли почув, що дзвонить мобільний. – Ось так завжди, коли хочеться, як краще, – захвилювався Скляр. – Суші вистигнуть, поки повернеться».

Єгор, нарешті, видобув із кишені свій смартфон.