Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

Справді, міг би дозволити собі кілька хвилин ранкового спокою, коли б не циган. Позавчора одержали повідомлення, що Маркел Казанок проживає в Орлі зі своєю законною дружиною Беллою. На першому допиті він категорично заперечував поїздку на Закарпаття.

Це ставало для карного розшуку цікавим, і Казанка мали доставити сьогодні…

Повіки не дуже слухалися Дмитра Івановича, злипалися. Підполковник потягся до нічного столика за цигарками, — не намацав пачки, а наштовхнувся рукою на склянку молока. Значить, Наталка вже пішла. І коли тільки встигла підхопитися!

Зусиллям волі розплющив око і оглянув кімнату. У протилежному кутку невеличкого номера стояло акуратно прибране Наталчине ліжко. «Знову гайнула до приятелів на турбазу! Не може спокійно жити. Уся в батька, — задоволено подумав Коваль. — А може, тікає від мене?»

Дуже хотілося курити. Наталка не дозволяла смалити натщесерце, ховала цигарки і підсовувала молоко або чай. Її піклування зворушувало, і водночас брала досада — втрачалася насолода від першої напівсонної затяжки.

Підполковник сів на ліжку. Покірно ковтнув із склянки, немов дочка і зараз стежила за ним, і відразу кинувся шукати свій «Біломор». Цигарки знайшов за портьєрою, під купою прочитаних газет. «Невже не розуміє, що батько — досвідчена нишпорка, знає, куди і що можна сховати?! У цьому номері більше п'яти-шести таких потайних місцин немає».

Ця думка втішила його, він засміявся, витяг з пачки цигарку, запалив і жадібно затягся димом. Першу любив викурити спокійно, ні про що не думаючи: стежив, як пливуть і розплітаються над головою кільця диму.

Потім ліниво зробив кілька рухів ранкової гімнастики, постояв під душем і, не поспішаючи, поголився. Уже втираючись, почув телефонний дзвінок.

— Дмитре Івановичу? Доброго ранку! Піднялися? Це — Вегер.

Капітанові можна було й не називати себе. Хто хоч раз чув цей м'який, скрадливий, неквапний голос, той мимоволі звертав увагу на вимову капітана з виразним угорським акцентом, на манеру ледь помітно розтягувати слова і легко впізнавав його.

Продовжуючи машинально витирати рушником уже майже сухе обличчя, Коваль уважно вислухав Вегера,

— Іду, іду, Василю Івановичу. Без мене не починайте… Так, хвилин через п'ятнадцять… Що? У вас же прекрасні новини! Молодці! Йду!

Виходячи з дверей готелю на вулицю, підполковник уже повністю звільнився від решток сну.

Йшов швидким кроком, нічого не помічаючи навколо, і перебирав у пам'яті все, що чув про цього Маркела Казанка на оперативній нараді. Звикнувши за довгі роки розшукової практики систематизувати свої знання і відомості, ніби розкладати їх по поличках, він і зараз автоматично виконував таку ж роботу:

Перше. У запідозреного громадянина Казанка до приїзду сюди грошей було не густо.

а) Як відомо, розплачуючись з таксистом, заплатив точно по лічильнику.

б) Як уже з'ясовано, жив перед тим в Ужгороді в готелі «Київ» у дешевому номері, харчувався не в ресторані, а в студентській їдальні.

Друге. Шістнадцятого вранці, повернувшись в Ужгород і снідаючи перед вильотом в ресторані аеропорту, дав офіціантові двадцять п'ять карбованців «на чай».

Зараз капітан Вегер повідомив, що обшук в Орлі на квартирі Казанка і його дружини Белли дав блискучі наслідки. Ці нові відомості додаємо до старих, і тоді «друге» буде звучати так: «Казанок раптом розбагатів на Закарпатті».

У нього знайдено коштовні речі: нову, ще не розпаковану пральну машину і жіночу шубу вартістю чотириста сорок карбованців з магазинним чеком у кишені. Чек датований сімнадцятим липня! У піджаці Маркела — сто двадцять карбованців різними купюрами. Якщо врахувати вартість авіаційного квитка до Орла і гроші, які він буквально розкидав по дорозі, то сума виходить чималенька.

Звідки у нього з'явилися такі гроші після убивства родини Іллеш?!

Третє. Чому він і в Орлі, і тут відмовляється дати пояснення цьому факту, заперечує поїздку на Закарпаття? І, нарешті, четверте: взуття сорок третього розміру!

Коваль уже приготувався до розмови з циганом, уявляв, як одним запитанням за одним зажене Казанка в кут і примусить відповідати чесно і правдиво.

Думки шикувалися у чіткий ланцюжок допиту: запитання — відповідь, запитання — відповідь… Еге ж, Казанку буде непереливки! Особливо, якщо він і далі заперечуватиме свої відвідини Закарпаття.

Те, що зараз повідомив Вегер, не залишало сумнівів. Молодець капітан, уже встиг провести пізнавання, і таксист підтвердив, що Казанок — той самий циган, якого він віз увечері п'ятнадцятого липня з Ужгорода.

Зібраних відомостей і запитань, які виникали з нелогічної поведінки цигана, для Коваля було більш ніж досить, щоб докопатися істини і не у такого противника, як цей Казанок.

Втім, наперед не вгадаєш… У підполковника іще не народилося те інтуїтивне почуття, яке підказує, що він на вірному шляху, — надіявся на наступний допит, бо ніколи не знав заздалегідь, що саме стане поштовхом до знахідок і відкриттів.

А якщо підозра виявиться помилковою? Коваль не хотів поспішати з обвинувальними висновками, поки сам не переконається в справедливості їх…

Вегер нетерпляче чекав підполковника у своєму кабінеті.

Як тільки той переступив поріг, подзвонив, щоб привели заарештованого. Розважливий капітан і цього разу стримував себе, але збудження проривалося у нього зеленими блискавками в очах.

— Сам іде в руки Казанок! Сам, Дмитре Івановичу, — сказав він задоволено, властивим енергійним жестом відкинувши голову.

Коли ввели цигана, першими впали в око Ковалю розкішні черевики. Казанок був одягнений абияк, але — черевики!.. Незвичайної краси — чорний лак, наче люстро, віддзеркалював предмети навколо: сонячні відблиски вигравали на носку, новенька тонка підошва немов ковзала по підлозі, вузькі, концертні, вони наче існували самостійно, окремо від свого господаря, немов увійшли в кімнату самі собою.

З дозволу Коваля Казанок сів і, випроставши ноги,