Читати книгу - "Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер"

Кентавр хмикнув.

— Доводи? Ми не в суді, капітане. Це секретна операція. Жодних записів, і ніякого дозволу. Якщо все це випливе, ми всі втратимо роботу. Одного пальця ніхто і не помітить.

Холлі переключила кондиціонер шолома так, щоб струмінь повітря дув на лоба.

— Ти певен, що у нас вийде, Артемісе?

Хлопець поміркував.

— Так. Певен. Усе одно ми більше не можемо ні­чого зробити. Лишається тільки спробувати.

Холлі підійшла до матрацу.

— Повірити не можу, що я про це думаю,— вона обережно підняла руку Спіро.

Він ніяк не відреагував, хіба щось пробурмотів уві сні. Зіниці за повіками рухалися — він був у стадії швидкого сну.

Холлі витягла зброю. Звісно, відтяти палець і за допомогою магії приростити його знову теоретично можливо. Ніякої шкоди, та ще й кілька плям на руці Спіро зникнуть. Але не в цьому суть. Магія не для цього потрібна. Артеміс маніпулює Народом заради власної вигоди, знову.

— Промінь п’ятнадцять сантиметрів,— сказав у вухо Фоулі.— Найвища частота. Нам потрібен чис­тий розріз. Коли робитимеш це, направ на нього трохи магії. Можна виграти кілька хвилин.

Артеміс чомусь помацав за вухами у Спіро.

— Гм,— сказав він.— Розумно.

— Що? — просичала Холлі.— Що іще?

Хлопець зробив крок назад.

— Нічого важливого. Продовжуй.

Червоний лазерний промінь «Нейтрино» відбив­ся у візорі Холлі.

— Одним рухом,— сказав Артеміс.— Чистий роз­різ.

Холлі зиркнула на нього.

— Мовчи, Хлопче Бруду. Ані слова. Жодної по­ради.

Артеміс відступився. Деякі битви можна виграти, вчасно відступивши.

Указівним і великим пальцями лівої руки Холлі накреслила коло на великому пальці Спіро. Вона на­правила трохи магії в руку чоловіка. Через кілька секунд шкіра стала більш пружною, зморшки зник­ли, а тонус м’язів покращився.

— Фільтр,— сказала вона в мікрофон.— Рентген.

Опустився фільтр, і раптом усе стало прозорим, включаючи руку Спіро. Під шкірою чітко були видні кістки і суглоби. Їм потрібна лише подушечка паль­ця, тож вона просто зробить розріз між фалангами. І так нелегко буде прирощувати палець під тиском, навіщо іще додавати ускладнень?

Артеміс і Холлі знову спустилися через гардероб­ну на вісімдесят п’ятий поверх. На цьому поверсі було майже півтори милі коридора, який патрулю­вали шість охоронців. їхні маршрути були спланова­ні таким чином, щоб одна пара завжди бачила двері захищеної кімнати. До цієї кімнати вів коридор у сто метрів завдовжки, і щоб подолати його, знадобилося би вісімдесят секунд. Щойно ці вісімдесят секунд за­кінчувалися, в коридор Із-поза рогу виходила нова пара охоронців. На щастя, двоє з охоронців сьогодні вранці бачитимуть події в іншому світлі.

Їм допомагав Фоулі.

— Гаразд. Наші хлопці наближаються до рогу.

— Ти певен, що це вони? Ці горили на вигляд усі однакові. Голови маленькі, шиї немає.

— Переконаний. У них позначки світяться.

Холлі позначила Пекса і Чіпса печатками, якими користуються митні й імміграційні служби, щоб ста­вити невидиму візу. Якщо дивитися на них крізь інфра-червоний фільтр, печатки світяться помаран­чевим.

Холлі виштовхнула Артеміса за двері поперед себе.

— Іди. І жодних саркастичних зауважень.

Але в такому попередженні не було потреби. На­віть Артеміс Фаул був не в саркастичному гуморі на такій небезпечній стадії операції.

Він побіг коридором прямо до велетнів-охоронців. їхні куртки сердито настовбурчилися під пахвами. Точно, пістолети. Великі, з безліччю куль.

— Ти певна, що ти їх замесмеризувала? — спитав він Холлі, яка виглядала через дірку над його голо­вою.

— Так. У їхніх головах було так пусто, що я немов крейдою на дошці писала. Але я можу влаштувати їм несподіванку, якщо хочеш.

— Ні,— квапливо відповів Артеміс.— Жодних слідів. Ми не повинні лишати слідів.

Пекс і Чіпс уже підійшли ближче. Вони обгово­рювали переваги різних вигаданих персонажів.

— Капітан Крюк кращий,— сказав Пекс.— Він набив би Барні десять раз із десяти.

Чіпс зітхнув.

— Нічого ти не зрозумів про Барні. У нього зо­всім інші цінності. Бійки не для нього.

Вони пройшли повз Артеміса, не помітивши його. І як би вони його побачили? Холлі замесмеризувала їх, щоб вони не помічали нікого незвичного на сво­єму поверсі, поки на нього не покажуть.

Перед ними був офіс зовнішньої охорони. До на­ступної пари охоронців лишалося ще сорок секунд. І вони вже будуть незамесмеризовані.

— Півхвилини, Холлі. Ти знаєш, що робити.

Холлі увімкнула термосистему костюма, щоб той набув кімнатної температури. Це надурить перепле­тіння лазерів на вході до кімнати. Тоді вона налаш­тувала крила на повільний політ. Якщо вона опус­титься, це може активувати сигналізаційні килимки під ногами. Вона пролетіла вперед, знайшла місце на стіні, де згідно з даними шолома не було жодних при­хованих сенсорів. Килимок на підлозі затремтів від струменю повітря, але його сенсори не активувалися.

За нею нетерпляче стежив Артеміс.

— Поквапся, Холлі. Двадцять секунд.

Холлі пробурмотіла щось нецензурне і підлетіла ближче до дверей.

— Відеофайл «Спіро-3»,— сказала вона, і комп’ю­тер шолома продемонстрував, як Спіро набирає код на дверях.

Вона повторила, всередині сталевих дверей клац­нули шість пістонів, і двері відсунулися вбік. Уся зо­внішня сигналізація автоматично вимкнулася. Але другі двері лишилися на місці, блимаючи трьома вогниками на панелі. Отже, лишилося три бар’єри. Гелевий сканер, перевірка сітківки і голосу.

У такій ситуації неможливо віддавати команди голосом. Комп’ютер Фоулі може неправильно зрозуміти накази, хоча кентавр наполягав, що такого бути не може. Холлі розстебнула липучку і відкрила па­нель контролю шолома, що була в неї на зап’ястку.

Спочатку вона визвала ЗD-зображення ока Спіро на висоті п’яти футів шести дюймів. Сканер обстежив віртуальне око обертовим променем. Усе пройшло гладенько, і перший замок відкрився. Червоний вог­ник перемкнувся на зелений.

Наступний крок — програти необхідний аудіо­файл, щоб пройти перевірку голосу. Обладнання було дуже складним, запис його не обдурить. Тобто, людський запис. Але цифрові мікрофони Фоулі ро­били такі записи, що їх було важко відрізнити від справжнього голосу. Навіть хробаки, чиє тіло було геть усе вкрите вухами, відгукнулися би на поклик особи протилежної статі, зроблений з допомогою об­ладнання Фоулі. Саме зараз кентавр вів переговори щодо патента з агенцією з колекціонування жуків.

Холлі програла файл через колонки шолома.

— Йон Спіро. Я бос, тож відкривайте швидше.

Вимкнулася друга сигналізація. Іще один зелений вогник.

— Вибач, капітане,— сказав Артеміс благаючим голосом.— У нас майже не лишилося часу.

Він розгорнув палець і пройшов повз Холлі до червоного килимка на підлозі. Артеміс притулив па­лець до сканера. З’явилася невеличка кількість зеле­ного гелю. Індикатор сигналізації спалахнув зеленим.

Спрацювало. Звісно, спрацювало. Палець же був справжній.

Але більше нічого не відбулося.