Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

-        Справді? Розкажи мені, - щиро дивуюсь словам Ігоря.

-        Це було, ще коли він навчався в університеті, - знизує плечима. - Усіх деталей я навіть не знаю, побився з якимось хлопцем. Я тоді був школярем і мені нічого не пояснювали. Але тато тоді швидко його витягнув і злився на Стаса ще досить довго.

Почуте шокує. Як багато я ще не знаю про чоловіка в котрого я починаю закохуватись, та взагалі про цю сім'ю.

-        Стас досить запальний, швидко втрачає самовладання. Він завжди такий був?

-        В нього складний характер, хоч в дитинстві, поки мама ще була з нами, він був спокійніший, - Ігор відвертається, підіймається з місця і йде до каво машини. Він бере наповнені напоєм чашки, що приготувала тітка і повертається до мене.

-        А що з нею сталось? - обережно запитую, приймаю з його рук гарячу чашку і з насолодою вдихаю приємний аромат. - Якщо не хочеш можеш не говорити.

Бачу, що Ігорю ніяково розмовляти на цю тему.

-        З нею все гаразд. Вона просто покинула нас, коли ми ще були дітьми, - його голос тихий і пригнічений і я розумію, що йому важко про таке згадувати. - Стасу було п'ятнадцять і він важко це переживав.

-        Можливо через це він зараз такий відсторонений від всіх, хоче здаватись байдужим і незалежним, - насмілююсь висловити припущення.

Ігор уважно на мене дивиться, потім відвертається і припадає губами до чашки з кавою.

-        Не знаю, - нарешті відповідає. - Можливо. А може він просто такий є і ти хочеш бачити в ньому ті якості, яких в нього нема.

Мені не приємно усвідомлювати, що Ігор може мати рацію. Хочеться вірити, що Стас кращий ніж показує навколишнім. Адже він дуже сильно мені подобається.

Стас.

Молодий слідчий сидить навпроти мене і завзято щось записує, хоч я нічого йому навіть не розказував. Маленька кімнатка давить сірими стінами, залізна спинка стільця неприємно впивається в ребра, а металеве кільце наручників тісно врізається в зап'ястки. Посміхаюсь сам собі, прикували, ніби небезпечного злочинця, а я всього лише набив морду одному покидьку. І за діло.

-        Що смішного? - бурчить молодик, піднявши на мене гострий погляд.

-        Смішно виглядає ваше намагання зробити з мене ледве не вбивцю, - показую зуби.

-        Ти побив людину. Цього достатньо, щоб тебе засудити.

-        Я лише натовк йому морду і не просто так, - говорю так як є. - Він намагався зґвалтувати мою дівчину.

-        Про дівчину нічого не знаю, а ось побиття зафіксовані, - маленькі бліді очі впиваються прискіпливим поглядом. - Чому вона не подала заяву?

Глибоко вдихаю і нахиляюсь вперед, спираюсь ліктями на стіл, а сковані руки кладу перед собою.

-        Ваші заяви будуть розглядатись місяцями, а так я його на місці провчив. Щоб пам'ятав наступного разу, що до дівчат проти їх волі торкатись не можна.

-        А він говорить, що ти побив його в клубі нізащо і дівчини ніякою не було, - тикає в мене ручкою слідчий. - І заява його розглянута і приведена в дію. Тому ти тут і будеш покараний. Тобі краще зізнатись і отримаєш менший строк.

-        А я не заперечую, що побив його і зробив би це ще раз. І все у вас так оперативно, хіба не через те, що він ваш колега? Допомагаєте своїм.

Цей хлопчина починає мене дратувати. Він так себе веде, ніби знає всі правила життя, хоч насправді він ще нічого у цьому світі не бачив.

-        Немає різниці ким він працює, а за злочини проти іншої людини треба відповідати, - у нього впевнений погляд і суровий вираз обличчя.

Все, він мені набрид. Більше не буду з ним говорити. До цього молодика все одно не дійде, чому я так вчинив.

Я захищав свою жінку. І хоч тоді вона ще не була моя, але я був впевнений, що доб'юся її. І так воно вийшло. Мені байдуже на себе, посидіти в СІЗО мені не страшно. Хочу лише, щоб з Настею все було добре. Треба було сказати їй, щоб вона не йшла на роботу. Тепер буду хвилюватись за неї щохвилини. Якщо тато надумає і витягне мене звідси, взагалі забороню їй працювати офіціанткою та буду пильнувати, як зіницю ока.

Моя солоденька Настя. Спогади про її гарячі губи і ніжне тіло будуть зігрівати мене в цих холодних кам'яних стінах. Не знаю, коли знову її побачу і від такої думки стає важко на душі.