Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

«Так давайте дочекаємося ночі» - мало не ляпнула, але тут же прикусила язика, розуміючи, що через мою витівку нам і доводиться тепер ризикувати більше, ніж треба.

Їхній настрій і мені передався, стало не по собі, ніби насувалося щось погане.

Принц постояв ще трохи і почав роздягатися. Зняв з себе обладунки та верхній одяг, збудувавши з усього своєрідний вузлик. Меч прив'язав туди ж. Ванька зробив практично те саме, тільки без зброї. Дивлячись, як мужики вправно впоралися, я спробувала повторити, склавши светр і джинси в курточку, застебнула її, а потім зв'язала і рукавами. Вийшло не так ідеально, як у них, але теж непогано. Потім, вузлики прив'язали до спин. В принципі, гарне рішення. Плисти буде легше, руки вільні.

Коли всі були готові, принц жестом вказав, що настав час вирушати. Дійшовши до кромки води, обернувся і вперше після події глянув на мене.

- Тримайся поряд зі мною, - кинув коротко і пірнув.

Ванька підштовхнув мене слідом. А сам поплив замикаючим.

Вода мені здалася ще холоднішою, ніж рано вранці. Поки сюди добиралися, встигли нагрітися на сонці, та й тупаючи в светрі, добряче спітніла. Тому гребла я швидше, ніж звичайно.

До середини все було чудово, але після кожен помах рукою вдавався важко. Ванька мене вже обігнав, і іноді обертався переконатися, що я ще пливу.

Довелося перебудуватися на плавання по жаб'ячому, чому почала помітно відставати від мужиків. У всього є межа, здається, і в мене вона настала. Щоб не почати тонути, перекинулася на спину. Тільки я зовсім не врахувала вузлика на спині. Одяг давно промок і тяг униз, тому просто полежати на воді, щоб віддихатися, не вийшло. Та й течією мене почало зносити. Треба б покликати на допомогу, але варто було лише відкрити рота, як у нього потрапляла вода. Різко на мене накотила паніка і я почала борсатися, намагаючись просто виринути на поверхню, щоб набрати повітря.

Несподівано мене щось підхопило та виштовхнуло нагору. Коли відплювалася і змогла нормально дихати, побачила зовсім близько обличчя принца.

- Тримайся за мене, - скомандував він, а я з радістю вхопилася за його шию. – Не задуши.

Додав приглушено і хмикнув. Зрозумівши, що хватка з переляку вийшла занадто сильною, злегка послабила обійми, намагаючись більше триматися за плечі.

А далі я попливла, як на буксирі, швидко та з вітерцем. Треба було ще раніше прикинутися страшенно втомленою, давно б з комфортом пересувалася. От здоровий мужик, суцільні м'язи! Дотики в якийсь момент стали дарувати ні з чим незрівнянні хвилюючи відчуття. У животі невеликий ураганчик утворився. Добре, що вода ґрунтовно освіжала, бо такі в голову думки полізли непристойні. Чомусь захотілося притулитися губами до плеча, вкусити за вушко.

«Уф! Що це зі мною? Спокійніше! - спробувала підбадьоритися подумки. – Думай про щось інше!»

Тільки думати про інше не виходило, погляд щоразу повертався до його напруженої шиї, до широких плечей, до розсипу родимок на спині, майже схожих на сузір'я Великої ведмедиці. Ще кілька штук домалювати і один в один вийде. І цей рух м'язів при кожному гребку, що просто заворожує.

Шлях, що залишився, мені здався зовсім коротким, навіть шкода було, що допливли. Лише досадувала, що від початку не заявила, що плавати не вмію.

Обманювати, звичайно, недобре, але було б так приємно.

Вибравшись на берег, усі звалилися на траву перепочити. Я теж лягла і заплющила очі. І тільки лежачи на траві почала приходити до тями. То звідки ж у мене взялися такі крамольні думки? Докотилася! Навіть обдурити людину вирішила, щоб на ній поплавати. Сама від себе такого не очікувала.

Мені вже не вісімнадцять, для таких дурниць час давно минув.

Трохи відпочивши, заходилися, наче по команді вдягатися. Натягуючи джинси, вловила мимоволі такий погляд принца, що стало жарко. Невже він чув мої думки під час запливу?

Щойно всі одягнулися, Ванька дістав із промоклого наскрізь рюкзака черговий пакет із сухарями. Розкрив і з задоволеним виглядом простягнув нам. Сучасна упаковка припала не по зубах водам цього світу. Вміст ні краплі не промок. Принц з подивом узяв у руки яскравий пакетик, які ми, не замислюючись, викидаємо у відро для сміття десятками, і схвально кивнув. Треба ж такого, пошанував іносвітній винахід. Цікаво, що йому ще прийшлося до душі в нашому світі?

Перебивши абияк голод сухариками, принц, як і в попередні наші ночівлі, вірніше днини, зібрався кудись іти.