Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Поспати нам так і не вдалося. Марко не давав мені заснути ні на секунду і коли я вже була вимотана настільки, що єдиним моїм бажанням було відрубатися, у двері постукали.

Коли після стуку в кімнаті з'явився Маттео, мені захотілося завити від розпачу. Сил не було. Очі злипалися, а перельоти я в принципі не дуже-то і любила.

Так, я показувала характер, коли була сонною! Мала на це право!

- Ваші речі, - стопка речей, приземлилася поруч з моїм носом, ледве не впавши мені на голову. Маттео, здається, не дуже-то і переживав з приводу того, що мало не жбурнув мені на голову манатки.

- Акуратніше, - прошипівши крізь зціплені зуби, я сіла на ліжку.

Мені не подобалися випади цього хлопця. Нехай навіть ми й цілувалися, але для одного нещасного поцілунку він занадто багато собі дозволяв. Неначе вважав, що це давало йому якесь право.

- Щось не так? - Марко просканував уважним поглядом моє обличчя і звів брови на переніссі.

Напевно, тут би було ідеальним моментом поскаржитися на Маттео і зловтішно спостерігати за тим, як Марко на це відреагує ... Але ... на жаль, Маттео теж міг почати розповідати те, що було мені не потрібно і тут вже можна б було посперечатися кого з нас Генуальдо вб'є першим. А кого другим.

Те, що нам обом не пережити правду, було ясно як двічі два. Справа була за порядком розправи.

- Я хочу скоріше виїхати звідси, - підібгавши губи й втомлено зітхнувши, я відвела очі вбік.

Звичайно, я б не стала так підставлятися. Все чого я хотіла, так це приїхати додому. Бути там, де безпечно і вже тоді обмірковувати план як позбутися від Маттео. А зараз він був нам потрібен. Без нього ми б навряд чи вибралися з цього проклятого острова.

Вставши з ліжка й окинувши стопку речей, я знайшла в ній те, що могло б підійти мені. Ну, звичайно ... Маттео не втримався від підступу і тут.

У стосі речей були джинси й гольф з горлом під шию і довгими руками. Тонкий натяк на те, що мої наряди були занадто відверті та неприпустимі.

Примруживши очі й кинувши в бік Маттео погляд "я запам'ятала ЦЕ" я мовчки взяла свої речі та вирушила у ванну кімнату.

Давай, дівчинко, зберися! Залишилося не так вже й довго. Найголовніше було доїхати до аеропорту, сісти в літак і тільки після цього я б змогла видихнути спокійно.

**********************************************************************************

- Що ти робиш? - Голос Марко змусив мене здригнутися. Ми їхали в машині в аеропорт, а я не могла спокійно сидіти на місці. Весь час оберталася по сторонах у пошуках чогось або когось ...

Передчуття чогось глобального і неминучого мене не покидало. І як би я хотіла, щоб шосте чуття мене підводило.

Я боялася, що за нами міг хтось їхати. Переслідувати. Хтось, хто міг би завдати нам шкоди. Ми ж не просто так ховалися або не могли поїхати в лікарню. Нам не можна було бути поміченими.

Я боялась. Боялася дуже сильно. Тому що те, що вже сталося з Марко, навчило мене того, що трапитися може ВСЕ.

- Просто оглядаю. Пильність, знаєш ... - ніяково усміхнувшись і затиснувши долоньки колінами, я підняла очі й подивилася на Генуальдо, який сидів на передньому сидінні поруч з Маттео. Він, зараз обернувшись, уважно мене вивчав поглядом.

Коли його брови злегка підвелися вгору, я зрозуміла, що моя відповідь його не задовольнила.

- Я просто перевіряю чи не їде хтось за нами, - зітхнувши й відкинувшись на спинку сидіння я заплющила очі. Ну і нехай це виглядало безглуздо, але що я могла зробити з тим, що я переживала?

- І як успіхи? - Куточки губ Марко злегка здригнулися в подобі посмішки, але він все ж стримався і не став наді мною жартувати.

- Все чисто, - я відчувала себе настільки безглуздо в цей момент, що мені захотілося закрити долоньками обличчя.

- Тримай, і пам'ятай про те, що я тобі сказав, - простягнувши мені телефон, Марко примружив очі, - ніхто і ніколи.

А після він відвернувся і продовжив розмову з Маттео. Стиснувши в пальцях телефон, я придушила в собі хвилю люті.

Чому він сів з Маттео? Чому не сів зі мною? Чому говорить з ним, а не зі мною?

Невже я ревнувала? Ревнувала Марко до його друга? Або боялася, що той самий друг міг здати мене з нутрощами в будь-який момент розмови? Скроні здавило до пекельного болю, а картинки про розправу руками Генуальдо почали з'являтися перед очима.

Ні, Маттео не зможе йому розповісти. Він просто не посміє! Тільки не зараз, тільки не в той момент, коли у нас з Марко все дійсно стало налагоджуватися.

Вирішивши себе хоч трохи відвернути від дурних думок, я розблокувала телефон. Потрібно було щось подивитися. Потрібно було хоч на щось відірватися інакше я сама б себе замучила цими думками й припущеннями про те, що буде.

Зайшовши в інтернет і гортаючи всякі статті з новинами, мій палець завмер над заголовком:

"Дочка відомого бізнесмена зганьбила родину. Софі Гроссо підробляла повією, щоб допомогти розрахуватися батькові з боргами. "

Усередині мене все начебто вкрилося кригою. Той вечір ... той проклятий вечір, коли Софі мене напоїла ... Коли люди Генуальдо витягали її з кімнати й слова Марко ...

"Завтра, коли тебе побачать по всіх новин, коли розкажуть, що тебе знайшли в борделі з п'ятьма клієнтами, почнеться твоє пекло. Ти хотіла влаштувати таку долю для Белли, я влаштую це для тебе. "

Мої очі дивилися на заголовок статті, а палець, завмерши в повітрі, все ніяк не міг натиснути на посилання ... До статті додавалося відео ... Невже Марко і правда помстився за мене? Зробив з Софі все те, що вона хотіла зробити зі мною?