Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"

- Вони запитували, вона мовчала. Не буду тебе лякати розповідями, до чого можуть додуматися четверо озвірілих мужиків... Я дізнався про це надто пізно, якщо чесно, коли дізнався, не особливо думав про неї, був упевнений, що вона одразу все викладе і вони прийдуть по мене. А вони все не йшли. Так от, коли я дізнався... ну, передушив я їх, як кошенят, попередньо яйця відрізавши. І що? Допомогло їй це?

- Ця дівчина жива? - злякано запитала я.

- Вона в Англії, у психлікарні, з дорогих. Мене не впізнає, взагалі нікого не впізнає.

- А з колишньою що?

- У квартирі, де вона жила, знайшли її спотворений труп, а ніж, яким її вбили, у багажнику мого автомобіля. Я знати не знаю, як він там опинився і хто її вбив. Вірніше я думав, що її вбили. Але звинуватили в цьому мене. Якби не твій батько, сидів би я ще дуже довго. Він дуже мені допоміг тоді. Оскільки рідних у колишньої не було (тоді я не знав її справжнє ім'я,одружувався я з сиріткою без родини), ховала її держава, але Пашка бачив труп і був упевнений, що це вона. У неї було дуже цікаве татуювання, про яке мало хто знав.

-Але як же вона живою залишилась?

-Хороше запитання.- сумно сказав він.- Хотів би я задати його їй, але тепер вже немає можливості.

-Ти звинувачуєш себе в тому що трапилось з тією дівчиною?

-Я і є винен. Якби я не з’явився в її житті, вона б зараз проживала своє щасливе і безтурботне життя. Була така ж вродлива і весела, як і тоді. А замість цього…

-Але це було її рішення! Вона сама вирішила промовчати. Ти не міг ніяк вплинути на це.

-Я тисячі разів говорив собі це, але навіть себе переконати не зміг.

Я підвелася і підійшла до нього. Поклала руки йому на шию і змусила повернутись:

-Ти не винен,-зашепотіла і притулилася своїми губами до його.

Андрій спробував відштовхнутись, але я не дала йому такої можливості, сильніше притиснувшись до нього. Він здався і поцілував мене у відповідь. Не знаю скільки тривав наш поцілунок, але зупинились ми тільки тоді, коли кисню вже не вистачало нам обом.

-Єво,-тихо промовив він і притиснувся своїм чолом до мого,-це не правильно. Нам не можна. Не змушуй мене будь ласка, я просто не зможу тоді…

Та договорити я йому не дала.

На вулиці вже ставало світліше, але спати мені не хотілося. Я лежала і почувала себе абсолютно щасливою.Та тривало це не довго. Андрій тяжко дихав, а потім різко підвівся і сів на ліжку.

-Щось трапилось?-запитала його.

-Це було помилка.

-Що?-не зрозуміла я.

-Все, що сталося сьогодні вночі- це помилка. Ми не будемо з тобою разом. Тобі немає місця в моєму світі і тому все, що сталося, більше не повториться.

-Що ти таке говориш?-я не вірила своїм вухам.

-Єво, ти хороша дівчинка, а хорошим дівчаткам не місце біля чоловіків на кшталт мене. Раз ти дізналась вже все про вбивство колишнього, то можеш собі далі жити спокійно. Моєї допомоги більше не потребуєш, а з своїми проблемами я розберуся сам.

Він підвівся і почав одягатися. А я сиділа і мовчала, ледь стримуючи сльози. Все правильно, мені немає місця в його житті, він так і казав. Це я сама до нього полізла, а він, як звичайний чоловік, не став відмовлятись. Це я дура, а він нічого не обіцяв.

Андрій вдягнувся і пішов до виходу з спальні, але в дверях зупинився і не обертаючись сказав:

-Маршал не найкраща компанія для тебе. Зав’язуй таскатись зі всяким збродом.-і вийшов за двері. Потім зачинились вхідні двері і я перестала себе стримувати. Вила до самого ранку.

А зранку, прийнявши холодний душ, пообіцяла викинути все з голови. І Андрія, і цю історію. Так, як офіційно я була це в відпустці, то вирішила попрацювати з дому. Відкрила ноут і занурилася в роботу, не дивлячись на те, що була субота.

Ближче до обіду пролунав дзвінок на телефон. Глянувши на дисплей, я хотіла було відключити виклик, проте передумала і провела пальцем по екрану.

- Чим займаєшся? - весело запитав він.

- Намагаюся зрозуміти, чим дуже важливі справи відрізняються від тих, що почекають. Хотіла вибудовувати пріоритети. Напевно, найголовніше в житті я, як завжди, пропустила.

- Не біда, - відмахнувся Маршал. - Якщо щось не можна зробити завтра - значить, робити це і зовсім ні до чого. - Поміркувавши трохи, я змогла угледіти в його зауваженні ознаку геніальності. - Ну що, полегшало? - виявив він інтерес, почекавши хвилину.

- Значно, - відповіла я.

- Бачиш, як усе просто. Заїду за півгодини.

На моїй пошті з'явилося кілька нових повідомлень з роботи, а я, широко посміхнувшись, сказала звертаючись до монітора:

- Не можна осягнути неосяжне. - І зачинила кришку. Потім поплелася у ванну, бурмочучи під ніс: - Завтра буде краще, ніж учора.

Коли я її покинула, пролунав дзвінок у двері. Я поспішила відчинити.

- Трудові подвиги тобі не даються, - глянувши на мене, хмикнув Олексій

- Я намагаюся, - відповіла я з образою. - Але майбутнє бачиться туманно.

- Упевнений, твою старанність буде гідно оцінено. І мою теж. Збирайся, поїхали куди-небудь, на людей подивимося, себе покажемо.

-Я більше не граю в детективів.

-А що так?

- Чого ти до мене причепився?

- Ти викликаєш у мене дивні відчуття. Боюся саму залишати, як маленького песика. Залишиш вдома самого і весь день гадаєш як він там.

- Круто. Тепер ти мене вже з песиком порівнюєш. Льош, а не піти тобі…

- От разом і підемо. Збирайся, адже я все одно не відстану.

З досадою похитавши головою, я плюхнулася на диван, закинула руки за голову і втупилася в стелю. Олексій теж почав розглядати її з великою ретельністю.

- Подобається? - запитав хвилин через п'ятнадцять. - Ти б її хоч візерунками розписала, стелю, я маю на увазі.

- Завтра займуся.

- Чудово, а зараз краще вмазати грам по двісті й забити на всі страждання.

- Як же щасливо я жила до знайомства з тобою, - пожартувала я, але якось без вогника.