Читати книгу - "Точка Обману"

Толланд поглянув через купол на юрму, що зібралася біля імпровізованого прес-центру.

— Хоч би що тут не відбувалося, ми маємо поінформувати про це керівника НАСА і...

— Фігня! — засичала Нора. — Кажу вам, цей льодовиковий масив чистий і суцільний. І я не дозволю поставити під сумнів результати своїх досліджень тільки через те, що хтось полизькав рукав куртки, а комусь примарилося світіння! — 3 цими словами вона кинулася до найближчого робочого місця і почала шукати потрібні прилади. — Ось зараз візьму пробу води і доведу вам, що немає в ній планктону — ані живого, ані мертвого!

Рейчел та двоє чоловіків спостерігали, як Нора опустила стерильну піпетку на тонкій мотузці у талу воду і взяла зразок для перевірки. Потім крапнула кілька крапель на маленький прилад, що нагадував мініатюрний телескоп, і поглянула в лінзу, навівши прилад на світло, що виходило з протилежного боку купола. Не збігло й кількох секунд, як вона почала лаятися.

— Чорт забирай! — Нора струснула прилад і знову поглянула в лінзу. — Господи, та що ж це таке?! Мабуть, цей рефрактометр несправний.

— Що? Солона вода?! — з тріумфом вигукнув Коркі.

Нора насупилася.

— Та трохи є. Прилад показує тривідсотковий розчин солі. Але це абсолютно неможливо. Цей льодовик — мішок з льодом, утвореним унаслідок багаторічних снігопадів. Він має містити абсолютно прісну воду. Солі тут і близько не мусить бути.

Нора понесла зразок до найближчого мікроскопа й уважно придивилася. А тоді застогнала.

— Що, планктон? — єхидно поцікавився Толланд.

— Так, поліедри, — відповіла вона, трохи заспокоївшись. — Це один із тих різновидів планктону, які ми, гляціологи, найчастіше зустрічаємо в океані під льодовими шельфами. — Вона кинула погляд на Толланда. — І вони мертві. Вочевидь, вони не змогли вижити в тривідсотковому розчині солі.

Усі четверо мовчки завмерли біля глибокої шахти.

Рейчел розмірковувала про наслідки цього парадоксу для всієї історії з відкриттям. Він мерк на тлі величезного шматка метеорита, зі скам’янілими рештками, але Рейчел працювала аналітиком і їй часто доводилося бути свідком, як стрункі теорії рушилися і від набагато менших суперечностей.

— Що тут відбувається? — загримів ззаду чийсь голос.

Усі обернулися й підвели голови. З темряви випливла ведмежа фігура керівника НАСА.

— Дрібниці — невеличка загадка стосовно води в цій шахті, — пояснив Толланд. — І ми намагаємося її розгадати.

— Інформація Нори про стан криги пішла коту під хвіст, — мало не радісно повідомив Коркі.

— Пішов у дупу! — прошепотіла Нора.

Екстром, що встиг підійти до них, нахмурив брови.

— А що не так з даними про лід?

Толланд непевно зітхнув.

— Ми щойно виявили в шахті тривідсоткову концентрацію солі, і це суперечить звіту гляціологів, у якому стверджується, що метеорит розміщувався в товщі замерзлої прісної води. — Майкл зробив паузу і продовжив: — У воді присутній також планктон.

На обличчі Екстрома з’явився сердитий вираз.

— Але цього не може бути. У льодовику немає розломів. Це підтвердили перевірки, здійснені за допомогою геологорозвідувальної апаратури. Метеорит був буквально запечатаний у крижаному моноліті.

Рейчел знала, що Екстром має рацію. Сканування, здійснене фахівцями НАСА, засвідчило, що метеорит лежав у суцільній кризі, міцній, як граніт. Метеорит оточували фути і фути суцільного льоду. Жодної тріщини. Але Рейчел, уявляючи собі процес сканування, раптом зупинилася на одній дивній думці...

— До того ж, — вів далі Екстром, — зразки, які взяла доктор Менгор, підтвердили суцільність і однорідність льодовика.

— Саме так! — вигукнула Нора, кидаючи рефрактометр на стіл. — Подвійні перехресні докази. У льоду не було виявлено розломів. І це не залишає нам жодного пояснення — звідки ж узялися сіль та планктон у воді?

— Узагалі-то, — озвалася Рейчел, і сміливість її голосу здивувала навіть її саму, — є ще одна можливість. — У неї виникла абсолютно несподівана ідея.

Усі повернули голови і поглянули на неї з неприхованим скептицизмом.

Рейчел посміхнулася.

— Є дуже чітке й раціональне пояснення наявності солі та планктону. — І вона іронічно поглянула на Толланда. — Якщо чесно, Майку, я здивована, як ти до цього раніше не допетрав.

42

— Планктон, вмерзлий у лід? — перепитав Коркі, анітрохи не переконаний тим поясненням, яке запропонувала Рейчел. — Не хочу тебе розчаровувати, але зазвичай коли організми замерзають, то вони гинуть. Пам’ятаєш, ці маленькі істоти мерехтіли, посилаючи нам сигнал тривоги?

— Тут може бути раціональне зерно, — заявив Толланд, промовисто поглянувши на Рейчел. — Декотрі види впадають у сплячку, коли того вимагає від них довкілля. Я колись навіть робив про це телесюжет.

Рейчел кивнула.

— Ти показував щуку звичайну, яка вмерзає в лід озера і чекає на відлигу, щоб поплисти геть. Ти також розповідав про мікроорганізми на ім’я водяні ведмедики, які в пустелі зазнають повного зневоднення і залишаються в такому стані десятки років, а потім оживають, коли знову встановлюється дощова погода.

Толланд розсміявся.

— Ага, отже, ти все-таки дивишся мої передачі!

Рейчел дещо сором’язливо знизала плечима.

— Що ви хочете нам сказати, міс Секстон? — вимогливо спитала Нора.

— Вона хоче нам сказати, — втрутився Толланд, — те, про що я мав здогадатися раніше: одним із видів, про які я згадував у тій передачі, був саме планктон, що вмерзає у шапку полярного льоду щозими, перебуває у стані сплячки всередині льоду, а потім оживає і пливе собі далі, коли настає літо і льодова шапка тоншає. — Толланд на хвилю замовк, а тоді продовжив своє пояснення: — Ясна річ, вид, про який я розповідав тоді, не був люмінесцентним, як той, що ми бачили тут, проте все можливо.

— Замерзлий планктон, — продовжила Рейчел, підбадьорена тим, як Майкл Толланд жваво підтримав її ідею, — може пояснити все, що ми тут щойно побачили. У минулому в цьому льодовику утворилися тріщини і в нього проникла солона вода, яка кишіла планктоном, а потім замерзла. Можна припустити, що в цьому льодовику існують ділянки замерзлої морської води, що містить планктон. Уявіть собі, що коли нагрітий метеорит піднімали догори, то він пройшов через одну з таких ділянок. Солоний морський лід розтанув, планктон вийшов зі сплячки, а у прісній воді з’явився певний відсоток солі.

— О Господи милосердний! — вигукнула Нора і недоброзичливо скривилася. — Виявляється, у нас тут усі раптом стали фаховими гляціологами!

Коркі теж висловив скептицизм.