Читати книгу - "Чтиво"

— Розслабся,— сказав співкамерник, розтираючи зап’ястки.

Акценту у нього більше не було. Він вийшов із фургона. Двері зачинилися. Пфефферкорн почув, як вони розмовляють. Бандит скаржився, що у нього все тіло свербить. Жінка-водій щось пробурмотіла у відповідь, і вони розсміялися. Пфефферкорн гукнув по допомогу, але голос не вирвався за межі фургона. Він безпорадно смикнув прикутою рукою.

— Обережно, не пораньтеся,— сказала водій, відчиняючи двері. За нею стояв бандит і стискав у руках щось гостре і блискуче.

Пфефферкорн із жахом відсахнувся.

— Розслабтеся,— сказав бандит.

Тюремної роби на ньому вже не було, і зовнішність його одразу ж змінилася. Уніформа водія теж зникла. Вони були такі молоді та сяючі, що запросто могли б бути його студентами. І тоді Пфефферкорн зрозумів: вони були його студентами. Молодий чоловік — Бенджамін, автор претензійного оповідання про старіння. Пфефферкорн не пригадував, щоб у нього було стільки тату. Але ж не пригадував він і того, що хлопець міг бути членом якоїсь банди. Може, не варто довіряти пам’яті? Водієм була Гретхен, з роботів. Вона взяла у Бенджаміна шприц, і той хруснув пальцями, готовий приступити до справи.

Пфефферкорн утиснувся в немилосердну стіну.

— Ні!

Бенджамін скрутив його і заломив руки. Пфефферкорн опирався, але шансів у нього не було.

— У мене родина,— сказав Пфефферкорн.

— Уже немає,— відповіла Гретхен.

Голка увійшла в стегно.

ін перебував у кімнаті мотелю. Зрозумів це, щойно розплющив очі, навіть іще не ворухнувшись. Затхле повітря, біла стеля, сірий світильник на ній — доказів достатньо. Він піднявся на ліктях. Як на номер у мотелі, ця кімната була посередньою. Телевізор намертво і криво прикручений до комода. Потертий килим. Покривало на ліжку з грубої синтетичної тканини з рожевими квітами гібіскуса завбільшки з колесо. Одягу на ньому не було. Від думки про те, що тканина торкається шкіри, він здригнувся. Підхопився на ноги, але хвиля нудоти змусила його зігнутися. Він ледь дійшов до стіни й обперся на неї, глибоко подихав, доки не зміг стояти без допомоги.

Зробив крок до вікна і на кілька дюймів відсунув завісу. Кімната була на другому поверсі, вікно виходило на парковку. Ані телефону, ані годинника він не побачив. Шухляди комоду були порожні, стіни теж. На столику біля ліжка лежала Біблія. Шнур телевізора було перерізано. Він заглянув у шафу. Там навіть вішаків не було. Наступна хвиля нудоти змусила його кинутися до туалету. Він упав на коліна і виплеснув із себе їдкий жовтий струмінь. Відкинувся, обхопив себе за плечі і затрусився.

Унітаз задзеленчав.

Пфефферкорн розплющив очі.

Мелодія з тринадцяти нот, яка напрочуд дратувала. Вона лунала з бачка унітазу і віддавалася зловісною луною.

Я маю прокинутися, подумав він. Цей кошмар має припинитися.

Але все продовжувалося.

Прокидайся, подумав він.

Унітаз дзеленчав і дзеленчав.

Він ущипнув себе. Боляче.

Дзеленчання припинилося.

— Ну от,— зітхнув він, отримавши невеличку перемогу.

Унітаз знову задзеленчав.

о внутрішньої стінки бачка скотчем був примотаний телефон. Він його відчепив. На екрані замість імені того, хто телефонував, значилося: ХОЧЕШ ДІЗНАТИСЯ? Він боявся відповідати, але не відповісти було страшніше.

— Алло?

— Вибач, мало статися саме так,— сказав чоловічий голос.— Я певен, ти зрозумієш.

Що зрозуміє? Він не розумів геть нічого.

— Хто ви? — закричав він.— Що це таке?

— Небезпечно говорити по телефону. Тобі потрібно ворушитися.

— Нікуди я не піду,— сказав Пфефферкорн.

— Підеш, якщо хочеш жити.

— Чорт забирай! Не смійте мені погрожувати.

— Це не погроза. Якби ми хотіли щось із тобою зробити, то вже давно зробили б.

— Від цього мені не краще.

— Мені байдуже, що ти відчуваєш,— сказав чоловік.— Ситуація набагато складніша.

— Що таке?

— Скоро дізнаєшся. А зараз збирайся.

— Я не маю одягу.