Читати книгу - "Палац Посейдона"

Раптом перед ним опинилася Океанія.

— Яка ж цікава людина, цей твій пан Гумбольдт, — заявила вона майже пошепки. — Таких, як він, я ще не зустрічала. У нього така дивна кіска! До того ж, виголеним спереду чолом він нагадує буддійського ченця. Але ж, крім усього, він високий на зріст, мужній, із гарною поставою! Якби я була хоча б на кілька років старшою, то неодмінно б зацікавилася…

«Знаю я, до чого ти хилиш», — подумав Оскар і ніби ненароком розкашлявся, таким чином пропонуючи змінити тему.

— Краще розкажи трохи про себе, — попросив він дівчину. — Ти, мабуть, іще ходиш до школи?

— До школи? — Океанія зневажливо засміялася. — У Франції жіночі школи — це заклади для зманіжених матусиних донечок. Я ж завжди прагнула стати винахідником і справжнім ученим, тому й залишила школу три роки тому. Відтоді я допомагаю своєму батькові. — Вона усміхнулася мсьє Рембо. — Ми з ним — чудова команда. Він і справді геніальний інженер-суднобудівник, проте страшенно неуважний. Відтоді, як влада відправила його на почесну пенсію, він почав здавати позиції. Іноді годинами може шукати окуляри, які давно вже сидять у нього на носі. Ось я й допомагаю йому виконувати нудну роботу: складаю кошториси, приймаю замовлення, навіть виплачую зарплатню робітникам. Словом, долаю безкінечний потік папірців. Та іноді мені це набридає — і тоді я хапаюся за інструменти й дещо майструю. Між іншим, «Наутілус» — деякою мірою і моє творіння. Я сконструювала й виготовила більшу частину оздоблення й оснащення кабіни.

— Насправді? Це неймовірно!

Оскар був страшенно здивований словами дівчини. Важко повірити, щоб така юна та ніжна панянка була здатною до такої величезної та фізично важкої роботи.

Рембо, нарешті, завершив останні приготування й подав крізь ілюмінатор знак своїм співробітникам на кораблі, що все гаразд. Потім він підійшов до трубки гучномовця й покрутив рукоятку, що була розташована на облямованому деревиною невеликому ящичку.

— Можна розпочинати занурення! Повторюю: можна розпочинати занурення.

Короткий поштовх струснув корпус «Наутілуса».

— Зараз від’єднують затиски, — пояснила Океанія. — Тепер батисфера триматиметься лише на сталевому тросі, який намотано на величезній котушці, що розміщена на палубі, біля підйомного механізму.

— І на яку ж глибину дає змогу зануритися цей трос?

— Сто метрів. Тиск там досягає аж десяти атмосфер, тобто, на кожний квадратний метр оболонки апарата вода тисне з силою в десять тонн. Адже на кожні десять метрів глибини тиск зростає аж на цілу тонну.

— Тисяча кілограмів кожні десять метрів? — від хвилювання у Оскара зірвався голос. — Чи не забагато, трясця йому?

Океанія скоса глянула на нього.

— Ти хіба ніколи не пірнав?

— Я навіть плавати не вмію!

— О! Але все ж таки повір мені, що вже на глибині п’яти метрів починає закладати вуха. І причина цього — тиск водяного стовпа.

— Порядок! — крикнув Рембо. — Можна починати спуск. Тримайтеся міцніше!

Він пересунув важіль на пульті керування, і батисфера почала повільно опускатися. Промайнула поверхня води й пішла кудись угору. Один метр… три… п’ять… На глибині семи метрів їх оповив блакитний мерехтливий серпанок.

«Мабуть, саме такий вигляд і має вічність», — подумав Оскар. Угорі було видно темну махину корпусу «Каліпсо», і він міг бачити обриси гребного гвинта й оперення суднового керма. Бульбашки повітря, блискучі та мінливі, наче перла, здіймалися вгору вздовж зовнішньої оболонки «Наутілуса». Сталева сфера поринала дедалі глибше, та врешті Рембо пересунув уперед важіль керування зануренням. І знову екіпаж батисфери відчув короткий поштовх.

— Десять метрів, — повідомив конструктор. — Саме час, щоб як слід перевірити працездатність усіх вузлів і приладів.

— Чи можу я чимось допомогти? — Гумбольдт відстебнув ремінь, підвівся з крісла й підійшов до Рембо.

— Звісно, мсьє, — відповів Іполіт. — Прокладки-ущільнювачі та зварні шви ще зовсім нові, а їм потрібен час для того, щоб «звикнути» до високого тиску. Необхідно перевірити герметичність усіх стиків і фланців, а заразом і електричне обладнання. Океанія перевірить замки вхідного люку, а я зафіксую показання вимірювальних приладів. Було б непогано, якби ви диктували мені цифри, щоб я звірив їх зі своєю таблицею. Так ми миттю встановимо, чи є в роботі механізмів хоча б якісь негаразди.

— Із задоволенням. — Гумбольдт усміхнувся. — З чого почнемо?

— Може, я теж здатний чимось допомогти?

Оскар був єдиним, хто не отримав завдання. Тож він одразу відчув себе зайвим.

Та перш ніж образитися, він побачив, як Океанія схилилася до нього й відстебнула ремені.

— Ти, напевне, вирішив, — пасмо її волосся залоскотало юнакові щоку, — що ми взяли тебе з собою просто для розваги? Ні в якому разі! Ну ж бо, допоможи мені перевірити герметичність люків та ілюмінаторів.

Оскар миттю скочив на ноги.

— Починай від правого борту. Найперше звертай увагу на стан гумових ущільнювачів, це важливо. Скло дуже міцне, воно витримує до сотні атмосфер, але стики можуть зрадити. Жодної краплі вологи не повинно просочуватися всередину. Проте будь уважним і не сплутай морську воду з краплями конденсованої вологи, що осідають на сталевих стінках від нашого дихання. Конденсат — цілком звичайне явище, проте якщо десь помітиш цівку солоної води — бий на сполох.

— Зрозуміло.

Оскар заходився розглядати гумові ущільнювачі та зварні шви, сантиметр за сантиметром просуваючись уздовж борту. З бічними ілюмінаторами все було гаразд, тож після них хлопець перейшов до широкого панорамного вікна перед пультом керування. Океанія швидко впоралася зі своїм завданням і знову опинилася поруч.

— А що, Шарлотта — твоя подружка? — раптом промовила вона.

Це запитання заскочило Оскара зненацька.

— Чому тебе