Читати книгу - "З неопублікованого, Олександр Олесь"

в минулім миліш.

 

Я боюсь, що весною тебе полюблю,

Що весною і ти розцвітеш,

І обвієш всю душу мою,

І отруту в душі розіллєш.

 

Бо весною і наші серця молоді,

Бо весною і ми в її владі,

І прощається легше тоді,

І минулій не віриться зраді.

 

4.01.1918

 

«В проміннях сонця вранці, літом…»

 

 

В проміннях сонця вранці, літом,

Щось грає дивним самоцвітом.

Цвітуть поля, шумлять гаї,

Летять-дзвенять пісні мої.

 

А самоцвіт горить! Співаю

Пісень йому - як шуму з гаю!

А що горить - дарма мені,

Коли від його я в огні.

 

Ти не розсердишся, кохана...

Я знав, що там платівка скляна

Горить, як дивний самоцвіт...

Строфа нікчемна в двадцять літ.

 

4.01.1918

 

«Ти прийдеш знов, моє сумління…»

 

 

Ти прийдеш знов, моє сумління,

Моя весна,

Як день, ясна,

Вся зіткана з проміння.

 

Ти прийдеш зараз, ось сьогодні,

Розвієш сум

Похмурих дум...

 

І я нап'юсь твого проміння,

І стану знов

Під хоругов,

Моя любов, моє сумління.

 

8.10.1918

 

«Жартуй, оточена юрбою…»

 

 

Жартуй, оточена юрбою,-

До тебе я не підійду...

Я буду марити тобою

Вночі, в забутому саду.

 

Нехай з тобою п'ють пілати,

Цілують щоки і уста...

Я буду слід твій цілувати,

Яким ішла ти на хреста.

 

Нехай веселі тарабани

Вславляють міць твою й красу...

Твої розірвані кайдани

Я на руках своїх несу...

 

Жартуй, оточена юрбою,

До тебе я не підійду.

Я буду марити тобою

Вночі, в забутому саду.

 

1918

 

«До досвіта я встаю…»

 

 

До досвіта я встаю...

Ходжу і дихаю, й зітхаю,

Тривожно щось страшне ловлю,

А що - і сам не знаю.

 

Мов перед смертю, хочу я

Познатися з душею.

Неначе душенька моя

Прощається з землею.

 

Вночі не сплю. Думки мої

Очей не закривають,

Далеких образів рої

До мене прилітають...

 

Щодня до досвіта встаю,

Ходжу, дивлюсь, зітхаю,

Тривожно щось страшне ловлю.

Прощай, прости, мій краю!

 

7.01.1918

 

«Нехай сліпими табунами…»

 

 

Нехай сліпими табунами

В багно затоптані квітки,

Вони ще зійдуть над ланами,

Ще їх розстелють килимами

І нам розкидають вінки.

 

Не ніч, а ранок переможе!

Не спіть лише, брати, вночі,

До ранку стійте на сторожі,

Спиняйте заміри ворожі

І куйте в вогнищах мечі!

 

1.01.1918

 

«Гей, Семени, Петьки, Грішки!..»

 

 

Гей, Семени, Петьки, Грішки!

Годі бавитись, брати!

Од політики до книжки

Чи не треба перейти?!

 

Будем літери складати,

Хоч це діло і нудне,

Коли вивчимось читати,

Вгледим царство чарівне.

 

Кожна книжка - таємниця,

Кожна книжка - цілий світ,

Духу творчого скарбниця,

Серця квітнучого цвіт.

 

І коли б ми прочитали

Хоча деякі книжки,

Ми б по лісу не блукали

І угледіли б стежки.

 

А стежки ведуть по кручах,

Обережно треба йти,

Щоб з лісів страшних, дрімучих

Славно вийти до мети.

 

Гей, Івани, Мішки, Грішки!

Годі бавитись, брати!

Од політики до книжки

Чи не треба перейти?!

 

12.03.1918

 

«Сумую... безмежно... лелію... люблю…»

 

 

Сумую... безмежно... лелію... люблю.

Вві сні і в уяві твій образ ловлю,

І знов розлучаюсь з тобою в юрбі,

І знов у [просторах] шукаю в журбі.

Сумую безмежно, лелію, люблю,

В уяві твій образ до серця тулю.

Ось-ось розцвітуть і дерева, і квіти,

Як буду без тебе весні я радіти...

Без тебе, сонце, весна не цвіте

І цвіт яблуневий снігами мете.

Ось-ось розцвітуть і дерева, і квіти,

А серденько стане ще дужче щеміти.

Навчи мене, [сонце], без тебе радіти.

 

11.03.1918

 

«Коли приходила весна в наш край…»

 

 

Коли приходила весна в наш край

І кидала нам першу квітку,

Я розчинив сувору клітку

І випустив пташок у гай.

 

Давно пройшли дитячі дні,

Тепер пташки - пісні в мені,

Коли приходиш ти на мить,

Миліш весни, квіток і сонця,

В душі розчиняться віконця,

І рій пісень із них летить...

 

16.03.1918

 

«Коли б я міг в сю мить співати…»

 

 

Коли б я міг в сю мить співати,

Мої пісні летіли б, як поток,

Курились вихором і бурею ревіли,

І плакали дитиною малою.

 

Коли б я грати міг! Не арфу,

Громи, громи б я в руки взяв.

Нехай би світ глухий гримів

І руки піднімав до Бога.

 

Коли б я волю дав сльозам!

О ні! Нехай живе життя!

Бо потонули б в них всі радощі землі

І погасилось би велике сонце.

 

12.10.1918

 

«Як осінній листок, моя бідна душа…»

 

 

Як осінній листок, моя бідна душа,

Як листок на березі тремтить.

Тільки вітер зітхне, тільки вітер торкне,

І вона упаде, полетить.

 

Рвуть вітри мене, рвуть,

Бурі душать і б'ють,

Кров тече