Читати книгу - "Відьмаки і стежки Первородних, Кіра Найт"

Частина 38. Смерть

 

Вставши з крісла я підійшла до ліжка. З останніх сил надіславши ментальне повідомлення Великому кчителеві про те, що не зможу бути на тренуваннях пару днів, а королю щоб мене не турбували, я завалилася в ліжко і, прикривши очі, провалилася у пітьму.

Йєнардін, дім мій .. я йшла лісом босоніж, відчуваючи кожну травинку, і енергію яка живить ліс. Чоловік в чорному костюмі тихо йшов поруч зі мною. Підійшовши до водоспаду, я побачила Ілара і за мить чоловік в чорному зник. Ілар сидів на березі, кидаючи камінчики у воду.

Тут дуже гарно. - сказав принц, обернувшись. Це мій дім. – тихо відповіла я. - Як ти сюди потрапив? Я прийшов допомогти. - Ілар усміхнувся, підвівся і підійшов до мене. - Кіро, ти повинна отямитись. Але я не хочу… Кіро, ти повинна. ОТЯМСЯ! - чоловік загарчав і я заплющила очі. Ні! Я не хочу! - ліс навколо мене спалахнув і все було у вогні. - Досить! Припини це! Кіро, ти мусиш мене слухати! Отямся! Будь ласка, отямс! - чоловік міцно обійняв мене. Іди! Ти помреш! Помреш як усі інші і залишишся тут назавжди! – я закрила вуха руками.

Ілар взяв мене за підборіддя та поцілував. Шум вогню стих, раптом стало дуже спокійно.

Я ніколи не піду. – тихо сказав чоловік, ніжно перервавши поцілунок. - Але ти маєш отямитися.

 

Я розплющила очі. Я лежала на ліжку у своїх покоях у місті гідр. Сівши на ліжку я помацала живіт і зрозуміла що він вже зажив.

Тобі краще? - Ілар підсів ближче до мене і ніжно погладив по голові. Так… ти мені снився… – тихо сказав я. То був не сон. – принц посміхнувся. Ти поцілував мене… – прошепотіла я. Так. І цілуватиму. - він спробував мене обійняти, але я вирвалася. Якого біса ти мене поцілував?! - я схопилася з ліжка і глянула на принца. - Нахріна ти вплутав мене у ваші політичні любовні ігрища? Кіро, ти про що взагалі? – здивувався Ілар. Про що я? Я скажу тобі, про що я! Через поцілунок на балу на мене двічі напали твої фанатки з вимогою віддати тебе їм! - я зло сопіла. Хто? - чоловік потемнів в обличчі і явно сердився. - Хто це зробив? Не має значення.. - буркнула я. Кіра, це, чорт забирай, має значення! - я відчула дотик до своєї свідомості, але не стала ставити блок. Хай дивиться.

У мене перед очима пролітали нещодавні події нападів. Побачивши все необхідне, Ілар відпустив мою свідомість.

Чому ти одразу мені не сказала. - тихо запитав Ілар, а його погляд розгорявся. Це б нічого не змінило. - відповіла я і сіла назад на ліжко. Кіррра .. - Чоловік міцно взяв мене за плечі. - Ти повинна була мені сказати! Я нічого тобі не винна! - загарчала я. - Навіщо ти прийшов?! Я ж наказала не турбувати мене! Я відчув викид енергії коли ти вмерла. – відповів принц. - Цих дівчат стратять за напад на Первородну. Не варто. – тихо сказала я. Що значить "не варто"?! - чоловік знову розлютився і підняв моє обличчя за підборіддя. - Кіро, вони вбили тебе! Якби страчували всіх, хто колись вбивав мене, або намагався - не вистачило б місця всіх ховати. – я посміхнулася. - Нехай продовжують рід гідр. Вас і так залишилося замало. Це безумство! На поверхні всі безумні! - Ілар відпустив мене і нервово ходив кімнатою. Всі вже в курсі, що я вмирала? – тихо запитала я. Ні. Викид енергії відчув лише я. - Ілар глянув на мене і про щось задумався.

Я кивнула. З моїм везінням я не здивуюся якщо він ... чорт, мені тільки ще одного шайнаре не вистачало.

Так, сиди тут, я скоро повернуся. - сказав принц, виходячи з моїх покоїв. Гей, а з чого ти вирішив, що я тебе слухатимуся?! - обурилася я, вставши з ліжка. Чорт забирай, Кіро, я дбати про тебе намагаюся! - він різко обернувся, загарчав і штовхнув мене на ліжко. - Сиди. Тут. Зрозуміла? - його очі горіли вогнем, і я швидко кивнула. - Добре.

Ілар вийшов із моїх покоїв і зачинив двері. Чому я його послухалася…? Дивно…

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍