Читати книгу - "Помилка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я повернулась до Ордонеса — і почула гучне металеве клацання. То наркоділок, пригрозивши мені моїм же пістолетом, поштовхом розчинив дверцята.
— Не хвилюйся, Лорін. Ми ще не вибилися з графіку відльотів. Я на хвилинку вийду, крихітко.
Коли він вийшов з авта, страшна думка вдарила мені в голову з силою кувалди.
Зараз він уб'є Пола! Зараз мій чоловік помре, — і це після всього, що нам довелося пережити!
Розділ 87
І я заверещала. Безсловесним тваринним криком, від якого мені самій аж вуха позакладало. Доклавши відчайдушних зусиль, я підвелась і, з зап'ястками, скованими кайданками, несамовито кинулася до розчинених водійських дверей.
Ясна річ, у двері я й близько не потрапила, зате перекотилася через сидіння, гепнулась головою об кермо й бебехнулась у нішу для ніг водія та пасажира. Неймовірно!
Двигун, що працював на холостих обертах раптом заревів, коли я ненароком зачепила ногою педаль акселератора десь позаду себе. Дриґаючи ногами, я відчайдушно намагалася знайти якусь опору, щоб відштовхнутись і вибратися з кабіни. Але моя ліва нога застрягла між кермом та ручкою коробки передач.
Але я без угаву дригалася, вперто намагаючись вивільнитися.
Ой!
Важіль коробки передач піддався під моєю ногою, і фургон зненацька покотився, набираючи швидкість!
Орієнтуючись тільки по автомобільних гудках, які раптом залунали зусібіч, і по шумові гігантських вантажівок, що проносилися повз фургон, я здогадалася, що авто поволі вкочується в транспортний потік. Я вже примудрилася зайняти сидяче положення в ніші біля педалей, коли до відкритих дверцят підбіг Ордонес і застрибнув усередину.
— І куди ж ти, суко ненормальна, зібралася? — заволав він. Давши мені ляпас, він схопив мене й кинув на пасажирське сидіння, а потім спрямував фургон знов на узбіччя.
Вимкнувши двигун, він смикнув угору важіль ручника, кинув ключі від фургона собі в кишеню та вийшов з машини.
Посміхнувшись мені напівбожевільною злостивою посмішкою, наркоділок погрозливо підняв угору палець і сказав:
— А тепер — спроба номер два. Ти сиди в машині й не рипайся, а я…
Проте мені так і не судилося почути до кінця його фразу. Чи слово — хтозна.
Вантажівка, що знесла Ордонеса разом із дверцятами фургона, виявилась автомобілем для перевезення легковиків. Під зав'язку набита пікапами «шевроле-таху», вона зі свистом промчала повз фургон, наче торнадо, на швидкості добрячих вісімдесяти миль на годину — не менше.
Секунду тому Ордонес стояв поруч зі мною. Мить — і його вже й слід захолов. Його ніби гумкою з асфальту стерли. Він щез наче в результаті якогось фокуса.
І кращого фокуса у своєму житті я не бачила.
Розділ 88
Я сиділа й розгублено кліпала очима, витріщившись у переднє скло. Автовоз так і не зупинився. Навіть не пригальмував. Схоже, водій просто не помітив Ордонеса. Я побачила, що десь за сотню футів попереду щось промайнуло, перекинулось і впало в придорожні чагарники. Не знаю, що то було — чи дверцята, чи сам Ордонес.
Мабуть, Бог почув-таки мої молитви. Або ж почув, як хтось за мене молився.
Пол лежав на землі біля свого понівеченого автомобіля. Я помітила його тіло, коли вилізала з фургона. Серце моє підкотилося до горла.
— Поле, я тут, — гукнула я, підбігши до чоловіка та схилившись над ним. Я знову стала благати Бога, щоб він зберіг Полові життя. Як же мені примудритися зробити штучне дихання зі зв'язаними руками, га?
— Лорін, — озвався Пол. Зуби його цокотіли. — Я побачив задні ліхтарі фургона, і…
— Не розмовляй, — сказала я.
Виявилося, що кров текла переважно з рани на маківці Пола, куди вдарив його мерзотний наркоділок. До того ж ударив, вочевидь, кілька разів. У моїй пам'яті сплив діагноз унутрішньочерепна гематома, з яким мені часто доводилося стикатись у своїй роботі. Від страху за життя Пола мені аж дух забило. Такий діагноз я зазвичай читала у звітах судмедекспертів про причину смерті. Це просто диво, що Пол був притомний, і ми обоє не загинули.
— Не ворушися, — прошепотіла я йому у вухо. — Лежи спокійно та не ворушися.
Повз нас мчали автомобілі, а я сиділа на битому склі біля свого чоловіка, відчуваючи його теплу кров на власних руках. Невдовзі вдалині замиготіли червоні та сині вогники.
— Ти врятував мене, Поле, — прошепотіла я, дивлячись, як два автомобілі місцевої поліції відокремились від потоку машин і різко загальмували перед нами.
«Ти врятував мене вже вдруге, — подумала я, але змовчала. — Ти вже вдруге мене врятував».
Розділ 89
— Вам із молоком та цукром? — спитала мене поліціянтка Гаррінґтон, заходячи до кімнати очікування в реанімаційному відділенні медичного центру Коннектикутського університету.
Відтоді як вона та її колега Вокер побачили мій жетон, вони ладні були зробити все можливе й неможливе, аби тільки нам допомогти. Не чекаючи, поки приїде швидка, вони обережно поклали Пола на заднє сидіння однієї зі своїх машин, і тільки потім, коли ми вже мчали до найближчого шпиталю зі швидкістю ста десяти миль на годину, почали ставити запитання. Коп Гаррінґтон навіть дала мені тренувальні кросівки, що їх тримала в багажнику свого автомобіля, і я вдягла їх на свої босі порізані ноги.
— Як ваша дитина та ваш чоловік? — поцікавилася вона, заходячи до кімнати очікування.
— Ультразвукове обстеження показало, що з дитиною все нормально, — відповіла я. — Але в Пола — струс мозку, і йому наклали кілька швів. Його хочуть залишити тут на добу для подальшого обстеження. Лікар гадає, що з ним теж усе буде нормально, дякувати Богові. І я дуже вдячна вам та вашій напарниці.
— А тому типові, Ордонесу, явно не поталанило, — сказала жінка-поліціянт і скрушно похитала головою. — Я щойно телефонувала на місце події. Його знайшли в будяках за пару сотень футів від того місця, де він потрапив під вантажівку. Кажуть, він схожий на розплющену монету, яку поклали на рейку перед поїздом, що наближається. От як буває, коли шукаєш на свою гузицю пригод, еге ж? І часто ця пригода виявляється набагато небезпечнішою, ніж ти розраховував.
— Слухайте, — додала вона, — найважливіше те, що ви вийшли сухими з води. Ви, ваш чоловік та ваша дитинка. Небезпека для вашої родини минулася. Що ще треба, щоби тішитися життям?
Я глянула на обличчя жінки-копа, що світилося турботою.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Помилка», після закриття браузера.