Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

товстелезних дощок, темних від часу й води. А під водою ворота переходили в металеві ґрати. Роран розраховував на те, що вони вже добряче підточені іржею, і наказав прилаштувати до днища баржі дві великі колоди. За його задумом, ці колоди мали протаранити ґрати, а баржа своїм носом розтрощити дошки самих воріт. План виглядав наче цілком розумно, та як воно буде на ділі, Міцний Молот, звісно ж, не знав.

— Обережно, — прошепотів він більше для себе, ніж для варденів, коли до воріт залишалося зовсім мало.

Кілька воїнів у задній частині продовжували розганяти баржу палями, а решта, як і раніше, сховалися за стіною щитів.

Арка, що вела до воріт, була велетенська, мов яка печера. Коли борти баржі зі скреготом чиркнули об її стіни, угорі, в одній із бійниць, з’явилось кругле й бліде, як місяць, обличчя вартового. Навіть із відстані тридцяти футів Роран розгледів у його очах непідробний жах.

Баржа тим часом набрала таку швидкість, що Міцний Молот навіть не встиг подумки лайнутись, як течія вже понесла її в прохолодну темряву, залишивши вартового далеко позаду.

Спливла мить, друга… Аж раптом — удар.

Він був такий потужний, що Роран подався вперед, з розгону вдарившись лобом об сланцеву плиту. Шолом урятував голову ватажка, хоч у вухах і загуло так, ніби він опинився всередині велетенського дзвона. Баржа затремтіла й похитнулася, але навіть крізь дзвін у вухах Роран почув, як тріщить дерево і з брязкотом ламається метал.

Плита сланцю ковзнула назад і впала на Міцного Молота, зваливши його з ніг і притиснувши до палуби. Роран ухопив плиту обома руками, зібрався на силі й штовхнув її за борт, де вона розсипалась на шматки, ударившись об куток арочного проходу.

Навколо панувала майже непроглядна темрява, і було вкрай важко збагнути, що відбувається. Усе безладно рухалося й кружляло. Раз по раз хтось злякано кричав. Аж тут ватажок відчув під ногами воду — баржа протікала, хоч сказати, де саме виникла пробоїна, було неможливо.

— Дайте мені сокиру! — крикнув Роран, простягнувши руку вперед. — Сокиру… дайте мені сокиру!

Тим часом баржа різко нахилилась, і Міцний Молот знов покотився по палубі. Падаючи, він устиг помітити у воротах діру, але вони ще й досі стояли на місці. Звісно, можна було б зачекати, доки тиск води так чи інакше проштовхне баржу в місто, але тоді ворожі солдати встигли б підготуватися до оборони.

Нарешті хтось із варденів простягнув ватажкові сокиру, та саме в цю мить на стелі арки відкрилося шість квадратних отворів і з них градом посипались стріли. То тут, то там вони зі свистом впиналися в палубу баржі й пробивали кольчуги варденів.

— Карне! — закричав Роран. — Карне, зроби що-небудь!

Але це було зайве, бо маг, причаївшись за мішками з борошном, уже й так почав шепотіти слова захисних заклять. Ватажок тим часом, перестрибуючи через купи сланцю, пробирався до носа баржі. Та нахилилась іще на кілька дюймів — ворота зарипіли, і крізь пробоїну почало прозирати світло.

Мить — і, дзенькнувши об сланець, за кілька сантиметрів від Роранової руки просвистіла ворожа стріла. Тоді ватажок подвоїв швидкість. Невдовзі він уже був на носі баржі. Та Міцний Молот не встиг навіть раз змахнути сокирою, як повітря розітнув якийсь різкий, неймовірно огидний звук. Сокира випала ватажкові з рук, він затулив вуха й поточивсь назад.

Великий шмат воріт шубовснув у воду, обдавши Рорана рясними бризками. Та все ж прохід іще й досі залишався недостатньо широким, щоб баржа могла вільно потрапити в місто. На її шляху стирчали гострі колоди величиною з людський зріст — то були уламки воріт. Не гаючи ані секунди, Роран відскочив назад і кинувся за сланцеву стіну.

— Прихиліть голови! — гукнув він, прикривши себе щитом.

Баржа нарешті прослизнула вперед, подалі від смертоносних стріл, і запливла в гігантську кам’яну залу, освітлену факелами. У її кінці виднілися ще одні ґрати, зроблені з дерева й металу. Крізь їхнє пруття Роран побачив нечіткі обриси перших міських будівель.

З обох боків зали були розташовані два кам’яні причали. Мабуть, мешканці міста використовували їх для завантаження й розвантаження різного краму. Посередині між берегами височів кран, зі стріли якого звисали порожні сітки, шківи й мотузки. Обидві стіни поєднувало кілька невеличких місточків, призначених для пересування вантажників. Такий самий місточок вів також до вартівні.

«Чи не можна бува потрапити звідти на стіну, туди, де я бачив переляканого вартового?» — подумав Роран.

Але це було всього лиш припущення, тим часом в іншому кінці зали на варденів чекали нові ґрати. І саме вони, ці ґрати, зараз вирішували все: якщо баржа їх протаранить, вардени опиняться в місті й блискавично розпочнуть атаку, якщо ж ні — тоді кам’яна зала стане для них пасткою, де ворожі солдати переб’ють їх, не докладаючи надмірних зусиль.

Спливла мить, друга. З вартівні вибігло кілька лучників. Вони відразу ж стали на коліна й напнули тятиви своїх луків.

— На той бік! — закричав Міцний Молот, показавши рукою на лівий причал.

Вардени похапали жердини й почали щосили відштовхувати баржу. З їхніх щитів стирчав уже не один десяток ворожих стріл, тож вони нагадували тепер якихось химерних їжаків.

Коли баржа наблизилась до причалу, не знати звідки з’явилося ще два десятки солдатів Імперії, озброєних мечами. Вони кинулись сходами вниз, щоб перехопити варденів, перш ніж ті спробують висадитись.

— Мерщій, мерщій! — підганяв своїх підопічних Міцний Молот.

У його щит із дзенькотом встромилася стріла — її вістря, схоже за формою на діамант, легко пробило півторадюймову дошку й вийшло назовні якраз над рукою ватажка. Від несподіванки Роран трохи розгубився, та наступної миті опанував себе — це був тільки початок.

Нарешті баржа впритул наблизилась до причалу. Міцний Молот пружиною вистрибнув із-за купи сланцю. Щоправда, він трохи не розрахував дистанцію й приземлився, боляче вдарившись колінами об кам’яну підлогу. На щастя, молот уже був у його руках, і ворожому солдату, який опинився прямо перед Рораном, не пощастило заскочити його зненацька.

Якась дика радість охопила Міцного Молота. За минулі дні він страшенно втомився від нудного планування й ретельного обдумування кожної деталі наступу. І зараз мав розпочатися чесний бій із чесним суперником, коли ніхто не підкрадається до тебе, як злодій, і не нападає посеред ночі з-за спини.

Перша сутичка видалась коротка, жорстока й кривава. Роран просто крутнувся довкола себе й одним махом поклав одразу кілька ворожих солдатів. Слідом за ватажком на тепер уже вільну пристань вистрибнули Бальдор, Делвін, Гемунд і Мандел.

Роран