Читати книгу - "Таємниця Кутузовського проспекту"

— Я також думаю про це.

— Хто йому міг сказати, що ви тепер ведете справу Яструба? Хто?

— Про це знають вісім чоловік, усі до одного…

— Отож бо й воно… Тому й страшно…

Костенко знову втупився в окуляри бінокля й знітився: Хрінков, він же Сорокін, невідривно дивився йому в очі — простягни руку, торкнешся до нього.

— Він, — прошепотів Костенко.

Строїлов несподівано для самого себе зіщулився, обачно підніс до губів «вокі-токі» й прошепотів:

— Чоловік у спортивному костюмі — той, хто нам потрібен. Не спускайте з нього очей. Робіть фотографії. Доповідайте про маршрут безперервно…

…Строїлов-старший подивився на ще мокрі фотографії чоловіка у спортивному костюмі, який біг підтюпцем по вулиці, відкашлявся, поклав пергаментну руку на пташині свої груди й тихо сказав:

— Це він, Сорокін, мій слідчий…

О десятій годині тридцять хвилин Валерія Юріївна Никодимова зайшла до кабінету свого начальника з текстом телекса у Нью-Йорк. Адресат — Джозеф Дейвід; американця спішно викликали на переговори про концертне турне радянських акторів по-Сполучених Штатах.

Об одинадцятій сорок Костенка підвезли з Петровки додому — відключитися хоч на кілька годин, не спав цілу ніч.

У дворі було чисто; в під’їзді також; але погляд його — тренований, всепомічаючий, особливо в ситуаціях екстремальних — чомусь затримався на дерев’яних дверцятах, що закривали електричну й телефонну розводку на сходовій клітці. Костенко навіть не збагнув, що його кольнуло; зайшов у порожню «квартиру, прочитав Маняшину записку про те, що і в якій послідовності треба підігріти, виніс табуретку на сходову клітку («просто жах, яких слів попридумували, га! самі себе до тюрми підштовхуємо — «клітка»; яка ж у нас страшна, безпросвітна доленька»), обережно став на неї, прочинив зелененькі дверцятка ширше й зразу помітив біля своєї розводки маленький пластмасовий присосочок; надів окуляри, витер сірника; «Мейд in Гонконг»; («оце так номер! Значить, і мої розмови пишуть?! Хто?!»)

…Разом із Строїловим приїхав експерт з НТВ; поки дивився присосочок і «пальчики», капітан, випивши чашку дуже міцної кави (безсонна ніч зробила його обличчя сірим, під очима залягли глибокі синьо-жовті круги, очі немов провалились, так буває у здорових людей з тяжкого похмілля), мовив, хрустко потягшись:

— Заїжджав ваш знайомий Ромашов, з комітету, сказав, що нам висилають усі матеріали слідчої справи на Сорокіна… Пістолет у нього був… Саме «Зауер»… Подарував його сам Абакумов… Забрали при арешті, де він зараз — невідомо.

… Подзвонили з Петровки:

— Добрий день, товаришу полковник, це черговий по…

— Я сплю, — перебив Костенко, — подзвоніть через дві години…

— Та до вас же капі…

Костенко обережно поклав трубку на важіль, пояснивши:

— Не треба знати тим, хто нас слухає, що капітан Строїлов зараз у мене… Цікаво, чи визначить експерт, куди підтягнуто цей телефонний жучок? Чи він може передавати текст моїх розмов на відстані?

Виявилося — на відстані до кілометра; сиди собі в машині й катай на диктофон. Ну бандити пішли! Ну технічна оснащеність! Сищикам би таку!

Костенко зайшов до сусідів, звідтіля подзвонив на Петровку; черговий повідомив, що «Злий» (так називали Сорокіна у зведеннях зовнішнього спостереження) був прописаний на Парковій під прізвищем Вітман; після пробіжки був дома, нікого не приймав, щойно вийшов з квартири, зараз приїхав у Безбожний провулок, до Пшонкіна Бориса Михайловича, літератора…

О другій годині подзвонили з Ярославля: фотографії Никодимова й Страхова, передані по фототелеграфу в редакцію обласної газети, показали тій бабусі, в якої зупинялись слюсар кооперативного гаража Окунєв і його невідомий супутник. Бабуся (Цибуліна Ганна Максимівна) пізнала Геннадія Страхова, саме він приїздив разом з її покійним постояльцем. Але після того як до неї зайшли сусідки, свідчення змінила, сказала дільничному, що це не точно: «могла й помилитись, очі вже старі, сліпі»…

О третій годині Строїлов зібрав оперативну параду; перед тим як доповідати високому начальству, вирішив зв’язати всі епізоди воєдино, якнайретельніше опрацювати версії, перше слово надав Костенкові.

Той підвівся, подивився на членів оперативної групи (зовсім ще хлопчиська, обличчя хороші, з такими можна йти в розвідку; куди тобі в розвідку? відходив; а може, ще ні?), тяжко зітхнув і, спитавши у капітана дозволу закурити, почав доповідати:

— Я вдячний нашому керівникові, капітану Строїлову, за надану можливість поділитися своїми міркуваннями по тому вузлу проблем, який ва… нам треба буде розв’язати… А не вийде — будете… будемо рубати… Отже, перший огляд квартири Зої Федорової, проведений дванадцятого грудня вісімдесят першого року, показав, що в кімнатах не було слідів боротьби, насильства і пограбування. Обстановку у шафах і тумбочках не було порушено; знайдено дорожні коробочки з-під перснів з товарними ярликами — від тридцяти до трьохсот п’ятдесяти карбованців, вилучили дванадцять касет, що були в ужитку, — лежали в тумбочці коло, ліжка, знайшли ощадну книжку на ім’я Федорової — вклад сто дев’яносто сім карбованців вісімдесят дев’ять копійок… У стінці — при ретельному огляді — знайдено ще дві касети, «Лоу Войс» і «Панасонік»; кулон жовтого металу з білим каменем, брошка, перстень. З журнального столика вилучено відбиток пальця на дактилоскопію. В кореспонденції її а піаніно знайдено чотириста сорок карбованців; десять золотих коронок; біля балкона знайшли вироби з білого та жовтого металу: шість пар запонок, підвіску, сережки, персні, браслети… Щось іще було — точно не пригадую… Наступного дня огляд квартири продовжили… Знайшли конверт, де було дві тисячі карбованців, ще кілька перснів, гарнітур — браслет, два персні і кулон… Отже, версія пограбування мала відпасти сама по собі… Але хтось зверху наполягав опрацьовувати саме цю версію… Чому? Не можу відповісти… Незадовго до загибелі Зоя Олексіївна одержала листа… Розпечатавши його, вона знайшла свій портрет із журналу — з виколотими очима; там же була записочка: «брудна американська підстилка, тебе жде саме така смерть за зраду Батьківщині!» Невдовзі вона одержала ще один свій портрет з ідентичною запискою… Запам’ятайте, вистрілили їй у потилицю, куля вийшла через око… Однак версію політичного вбивства нам опрацьовувати не давали… Один співробітник ВЦРПС, якого я допитував, — він кілька разів заходив до Зої Олексіївни — викривав її у своїх свідченнях: «Я слухав розмови тих людей, що в неї збиралися, — про тортури, розстріли й муки у так званих «сталінських таборах» і ніби занурювавсь у бруд. Якось я не витримав і сказав: «Як вам не набрид сморід минулого?!» У відповідь на це вона обізвала мене донощиком і сексотом… Більше я в неї не був…» Одна на допиті показала: «Федорова дуже погано говорила про товариша Сталіна — навіть після того як скинули Хрущова і знову почали писати правду, яким великим стратегом був