Читати книгу - "Чаклунка з останньої парти"

Побачивши, що руденька прийшла без Васька, Макс розцвів. Значить, родинні почуття можна посунути. Він під'їхав до Липочки і, зробивши крутий віраж, різко загальмував.

— Привіт. Сама?

— Вася уроки робить.

— Правильно. Ученому світ, а невчених тьма. Єрмолаєву не завадить набратися розуму, — посміхнувся Ливнєв.

Липочці не сподобався його тон, але з другого боку, нічого поганого він не сказав. Не треба чіплятися через дурниці.

Дівчинка із захватом дивилася, як діти виписують кола на роликових ковзанах. Чому у Вернисвіті ніхто не додумався до такої простої речі?

— Ото так! Я теж так хочу! — вигукнула вона.

Макс зробив ялиночку заднім ходом і протекційно промовив:

— Зараз влаштуємо.

На сходинках сиділа дівчинка із сьомого «Б», на прізвисько Гарбузик. Її щокате, рум'яне обличчя і справді було схоже на гарбуз. Мати-природа немов помилилася, коли збирала її з деталей, і овал голови поставила не вертикально, а горизонтально. Можливо, природа і не схалтурила, а причиною оптичного обману було те, що шия дівчинки практично губилася за товстими, як у хом'яка, щоками.

Гарбузик захоплено хрумтів чіпсами, навіть не роблячи спроби приміряти роликові ковзани, що лежали поруч. Вона була тут завсідником. Батьки купили їй ковзани, сподіваючись, що вона схудне. Спочатку Гарбузик чесно намагався навчитися кататися, але, відпрацювавши всі відомі науці види падіння, вона вирішила, що здоровий спосіб життя і роликові ковзани несумісні.

Будучи гарною дочкою, Гарбузик не стала засмучувати батьків і продовжувала старанно ходити на тренування. Тут до неї звикли як до невід'ємного штриха пейзажу і ставилися по-свояцьки.

Макс під'їхав до Гарбузика і попросив:

— Слухай, будь другом! Позич моїй подружці ковзани, а я тобі снікерс куплю.

— Бери, — охоче погодилася Гарбузик.

Черевики виявилися трохи завеликі.

— Два тижні — і кататимешся. Краще за мене тебе ніхто не навчить. Гарантую, — хвалився Макс, поки Липочка морочилася із застібками.

— Чого тут вчитися? Відштовхнувся ногами і їдь, — сказала Липочка, не виявивши ані найменшої поваги до вчителя.

Вона й на думці не мала збивати йому пиху, просто катання на роликах виглядало досить нескладною штукою, як по землі ходити.

— Це лише так здається. Сама ти і двох метрів не проїдеш, — заявив прикро вражений тренер.

— Як раз плюнути, — пирхнула Липочка.

Таке непоштиве ставлення розохотило ролера із стажем.

— Добре. Давай на спір! Якщо зумієш доїхати он до того рогу, я тобі куплю ролики, — щедро запропонував Макс. — А якщо ні, то ти мене поцілуєш.

— Розмріявся, — посміхнулася Липочка.

— Ну що, слабо? Шкода, що цей дурачок Єрмолаєв не побачить, — сказав Макс.

— Вася не дурачок, — обірвала його дівчинка.

— Це той пацан, який придумав реактивні присадки? Забавний хлопчина, — устряв у розмову старшокласник на ім'я Діма.

Макс не міг залишити його репліку без уваги. Діма був тут незаперечним авторитетом не лише тому, що вчився в одинадцятому класі. Товариський і життєрадісний, він був перший в усіх видах спорту, навіть мав титул майстра спорту з плавання.

— Ти його просто не знаєш. Шизик повний. Тупий, як сибірський валянок. З двійок не вилазить, — сказав Макс, щоб розвінчати суперника.

— Він талановитий, а тобі просто завидно, — заступилася за друга Липочка.

Дівчинка навіть не підозрювала, наскільки вона права. Її слова подіяли на Ливнєва, як загроза на каракатицю. З нього відразу виплеснулася чорнота.

— Та ти сама така, як він! Круту із себе корчиш? Гаразд. Якщо доїдеш до рогу, я визнаю, що Єрмолаєв — геній, — сказав Макс.

— І купиш мені ковзани, — додала Липочка.

— З превеликим задоволенням. А якщо ні, то ти скажеш Єрмолаєву, що він виродок і недоумок. Поцілунок само собою.

Липочка не сумнівалася в перемозі. До рогу було зовсім близько. До того ж вона так розсердилася на Ливнєва, що просто не могла відмовитися від спору.

— Усі свідки, — голосно закликав Макс.

У тутешній тусовці завжди були раді видовищу. Липочка стала на ковзани і з першого