Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"

— Маршале Умтолку й шановні генерали, сьогодні на трибуні я погарячкував, і так вийшло, що образив усіх вас. Прошу вибачити мене. Ви потрібні Землексу, ваше відомство потрібне цій планеті, правда, у трохи іншій формі. Ще раз прошу вибачити мене. Завтра під час трансляції із залу я повторю це перед усіма. Ось, власне, і все.

І Злот по черзі потис руки присутнім:

— Що ж, мені вже час. Сьогодні перевірте ще раз загальний план скорочення й реформ, а завтра візьмемося вже спільними зусиллями.

— Усе буде виконано, — відповів маршал, прощаючись із ним.

Через кілька секунд Анор Злот покинув кабінет.

— Ось так, мої дорогі, — зітхаючи, проговорив Умтолк, всідаючись у своє крісло. — Беремося до справи. Роботи має бути багато.

— Маршала Умтолка — координатор! — пролунав голос із селектора.

— Слухаю вас, — посерйознішав маршал.

— Генерал Бруд заблокувався в четвертому відсіку ІУСПЕ. Про всяк випадок висланий спецзагін для оточення. Слухаю вас.

— Значить так, — миттєво прийняв рішення Умтолк, — інформацію не розголошувати. Крім оточення, заходів ніяких. Спробуйте вийти на зв’язок із генералом і з’єднайте мене. Я незабаром буду!

— Вас зрозумів!

— Так, — звернувся маршал до схвильованих генералів. — Четвертий відсік ІУСПЕ — це та «конфліктна» лабораторія?

— Саме так, — відповів Млавл; свого часу він разом із Брудом якось був присутній при проведенні одного експерименту.

— Тоді всі — на виїзд!

І маршал зі своїм почтом мало не бігцем попрямували до своїх «хейфів»…

«Невже Бруд справді щось затіяв?» — тільки одна думка зараз тривожила їх усіх.

Генерал Бруд ще на виході з Палацу вже знав, що він буде робити.

«Перетворитися на цивільного чинушу?! — гнівно міркував він про себе. — Ніколи! І Умтолк гарний — теж мені мудрець! — на старість розмови почав вести. Тридцять років тому, коли ми бомбили божевільних роботів, він таким не був. Не був… Я їм покажу, не потрібні!»

І Бруд, сідаючи в «хейф», наказав пілотові додати швидкості й узяти курс на військову базу, яка входила в його «господарство».

Пілот виконав наказ, але за хвилину генерал велів летіти в ІУСПЕ. Його гнів минув, і генерал, заспокоївшись, прийняв остаточне рішення.

«Як же я зразу не подумав?! — сварив себе Бруд. — Невже теж старішаю? Адже є вихід, є!»

Тепер генерал знав точно, що він буде робити.

Ніхто не знав, що в прикритій лабораторії під його особистим контролем тривали експерименти по миттєвому переміщенню в просторі. Молодий енергійний учений Ейніс під наглядом головного помічника Бруда трейрала Браба продовжував таємно вести роботу, і навіть керівництво ІУСПЕ ні про що не здогадувалося.

І ніхто на Землексі, окрім цих трьох чоловік, не знав, що місяць тому відкриття було зроблене! Відстань уже не мала практично ніякого значення. Звичайно, було обмеження, але десяток парсеків можна було здолати, як оком змигнути. До того ж, Ейніс зумів прощупати інформаційним лазером невелику частину космічного простору й випадково виявив планету, за параметрами схожу на Землекс. Там жили люди!

Правда, рівень їхнього розвитку був набагато нижчий, але це, з цілком зрозумілих причин, улаштовувало генерала.

У ході останнього експерименту Ейніс за порадою Бруда спробував відправити на планету невелику партію зброї. І це майже вийшло. Майже, бо дві третини контейнера, як висловився Ейніс, «розтрясло» по космосу.

Тепер можна було ризикнути й вирушати самому. Правда, існували два «але». Перше — перетнути простір могли лише десять чоловік, і друге — повернутися назад було неможливо.

Але все це влаштовувало генерала.

«Більше вірних мені людей і нема. Усі віддані Умтолку або потрапили під вплив цих „шляхетних“ на чолі зі Злотом. А повертатися на Землекс мені не дуже й хочеться». Так думав генерал, підлітаючи до лабораторії.

Загін відданих йому людей уже чекав його. Браб їх проінструктував, і вони були готові вирушати.

— Що ж, — Бруд підняв голову й востаннє вдивлявся в синє небо Землекса. — Уперед! — скомандував він і першим увійшов у будинок.

Охорона пропустила невеликий загін. Усе було спокійно.

У лабораторії їх зустрів Ейніс.

— Усе готово, але щось не працює, — приголомшив він усіх.

Через цю паузу генералові й не вдалося вислизнути непомітно.

Тільки через три години Ейніс зміг точно настроїти все для кидку через простір.

— Усе в порядку! — заспокоїв він майбутніх мандрівників, які сиділи в сусідньому відсіку. — Ти вчасно, Ейнісе, — Бруд кивком голови вказав на екран відео-системи.

На екрані було видно, як кілька загонів оточили будинок ІУСПЕ.

— Що ж, — генерал піднявся. — Тепер тільки вперед!

Загін вирушив у стартовий відсік.

Якраз у цю хвилину Умтолк вийшов на зв’язок з генералом. Бруд не слухав його, а лише посміхнувся.

— Прощавайте, маршале. Не судіть мене строго. Мені все тут набридло. Ваш світ не для мене. Прощавайте!

І генерал звернувся до Ейніса.

— Що буде з цією установкою?

— Вона самоліквідується, як тільки ми опинимося на місці.