Читати книгу - "Записки в узголів’ї"

Це трапилося рано-вранці в день Бика другого місяця. Хоч я й поквапилася вийти на світанку, але вже був час Змії,[123] а я все ще знаходилася на півдорозі. Ставало все спекотніше, і я зовсім вибилася з сил і присіла відпочити. Сльози з’явились у мене на очах, я корила себе: «Навіщо я обрала для паломництва саме цей день! Треба було обрати більш підходящий час!»

Аж раптом дивлюся – з гір спускається жінка років сорока з гаком. Вона навіть не одягнула вбрання паломниці, а лише трохи підняла поділ плаття.

– Я хочу навідатися до храму сім разів за один день, – сказала вона пілігримам, які йшли їй назустріч. – Ось уже три рази була біля святилища, залишилося ще чотири, а це вже неважко. Я повинна спуститися з гори не пізніше часу Овна.

Ця жінка ніколи б не привернула моєї уваги, якби я зустрілася з нею в іншому місці. О, якби я могла стати такою ж сильною, як вона!

Я також заздрю тим, у кого хороші діти: сини чи доньки, все одно! Хай навіть якщо вони ченці, які полишили батьківську хату.

Заздрю красуні, у якої довге-довге волосся. Заздрю і тим, хто має високі посади і оточені почесними людьми.

Також можна позаздрити дамам, які пишуть гарні вірші витонченим почерком, – їх завжди ставлять на перше місце.

Біля якоїсь знатної особи завжди знаходиться багато фрейлін. Необхідно написати лист якійсь знатній особі. Але пані кличе фрейліну, яка знаходиться у глибині опочивалень, і просить її написати послання. Скільки ж заздрості в інших! Якщо ця жінка вже немолода і має достатньо досвіду, вона пише за всіма правилами, а от ця не вирізняється талантом, та й пише не так уже й красиво, от і починає: «В Нанівадзу…»

Та от якщо цей лист від якогось чиновника, або це якийсь лист-рекомендація з проханням прийняти на службу молоду дівчину, то тут уже вона з усіх сил підбирає навіть колір паперу. А інші придворні тільки й жартують над нею, хоча в глибині душі дуже заздрять їй.

Ти лише почала грати на флейті чи на цитрі, і з заздрістю мрієш, коли ж ти вже зможеш навчитися грати так само добре, як той, кого ти зараз слухаєш.

Також можна позаздрити годувальниці імператора і спадкоємця престолу. А також фрейлінам із почту імператора: вони можуть навідати кожну з дружин імператора.

Кортить подивитися, як вийшло фарбування нерівного візерунка – темного зі світлим, або ж тканини, яку пофарбовано в туго перетягнутих згортках так, щоб залишився білий візерунок.

У жінки народилася дитина. Якщо мати дитини – знатна особа, то можна зрозуміти твою зацікавленість, та навіть якщо вона не має жодного звання, все одно дуже цікаво на неї подивитися.

У палаці відбувалося призначення губернаторів провінції. Ти не можеш дочекатися ранку, щоб почути новини. Ну, це зрозуміло, якщо хтось із твоїх друзів сподівався отримати посаду. Та навіть якщо в тебе немає таких друзів, тобі все одно кортить дізнатися цю новину.

Ти відправила швачці тканину, щоб вона терміново виконалала роботу. Ось ти сидиш і чекаєш, місця собі не знаходиш!

Коли жінка от-от уже має народити, уже всі визначені терміни пройшли, а все ще не має жодних ознак пологів.

Із далеких місць прийшов лист від коханого, він так міцно запечатаний рисовим клеєм. Ти поспішаєш його відкрити, а серце так і виплигує.

Хочеш подивитися на святкову процесію, але, на жаль, запізнюєшся з виїздом. Все вже закінчилось. Проте вдалині помічаєш білий жезл начальника варти, і в тобі оживає надія. Скоріше б слуги підвезли екіпаж до галереї глядачів. Ти просто згораєш від нетерпіння, навіть готова вийти з екіпажа й іти пішки.

Прийшов якийсь чоловік і чекає іззовні. Але ти не хочеш із ним зустрічатися. Хай думає, що тебе немає вдома. Тоді він звертається до іншої дами, яка сидить навпроти тебе, і просить передати, що він прибув і чекає.

Батьки так сильно чекали на дитину, і от їй не виповнилося ще й п’ятдесяти днів, а батька і матір хвилює її далеке майбутнє.

Поспішаєш закінчити шиття вчасно, але треба вдіти нитку в голку, вже темно, зовсім нічого не видно. Що робити? Просиш іншу даму вдіти нитку, коли ти тримаєш голку, та все ніяк не виходить. Ти їй говориш:

– Нехай, не треба, віддайте мені нитку, і так згодиться!

Та вона з образливим виглядом ніяк не хоче віддавати нитку. Тоді ти відчуваєш не лише нетерпіння, але й злість.

Тобі треба терміново кудись поїхати, але інша дама попросила ненадовго екіпаж і все не повертається.

– Я тільки навідаюся до себе додому і вернусь, – пообіцяла вона.

Ти чекаєш з нетерпінням. І от на дорозі з’являється екіпаж.

– Ось він, нарешті, – радієш ти, та, на жаль, він звертає геть. Це нестерпно!

Але гірше за все, якщо ти так поспішала на церемоніальну процесію, і раптом люди тобі кажуть:

– Хода вже, здається, розпочалася.

Погодьтесь, є чого хвилюватися!

А як страшно стає, коли в жінки завершилися пологи, але послід не виходить.

Відправляєшся до своїх знайомих, щоб запросити їх разом подивитися якусь процесію або відвідати якийсь храм. Проте вони не дуже вже й бажають сісти в екіпаж. Чекаєш на них довго-довго, потім уже стає прикро. Так хочеться залишити їх і поїхати самій.

Або ще ось: поспішаєш скоріше розвести вогонь, але вугілля, як навмисне, все не розпалюється.

Хтось прислав тобі вірш, і необхідно терміново скласти вірш у відповідь, але все ніяк не виходить, нічого не приходить у голову. Проте, якщо пишеш своєму коханому, то можна й не поспішати, хоча інколи й навпаки – треба поквапитися.

Взагалі, не можна складати віршів, навіть якщо вони адресовані жінці, лише керуючись одним: «хоча б скоріше». Можна припуститися значної помилки.

Почуваєш себе недобре, якось на душі неспокійно, тоді вже чекаєш з нетерпінням, коли прийде ранок.

Коли ми всі носили траур по покійному канцлеру, імператриці довелося полишити палац під час Охараі – «Великого очищення» – в останній день червня.

Шлях до канцелярії був у напрямку, який вважали зловісним, а тому імператриця була змушена оселитися в павільйоні не