Читати книгу - "Хижа"

Татові слова вразили Мака, наче удар кулаком у живіт.

— Ти хотіла, щоб вона теж приїхала?

— Якби вона мала можливість, це було б ваше спільне рішення. Ти навіть не знаєш, що могло б статися, оскільки дуже ретельно її оберігав.

Мака знову охопило почуття провини.

— І що ж мені тепер робити?

— Нічого не приховуй. Не бійся вийти з темряви і розказати Нен усе. Попроси вибачення, і нехай її прощення принесе тобі зцілення. Попроси її молитися за тебе. Ризикни бути відвертим. Заплутавшись, знову проси вибачення. Життя — то процес, любий Маку, досить реальний процес, щоб його затьмарювала неправда. Також не забувай, що я більший за твою брехню. Я можу діяти поза нею. Але це її не виправдовує й не запобігає шкоді, яку вона приносить іншим.

— А якщо Нен мене не пробачить? — Мак усвідомлював, що це був найбільший зі страхів, з якими він жив. Здавалося, що нашаровувати брехню на гору попередньої неправди безпечніше.

— А це вже питання віри, Маку. Віра не може існувати в середовищі впевненості. Я не збираюся повідомляти, що Нен готова тебе пробачити. Можливо, сама вона й не пробачить, просто не зможе, але моє життя всередині ризикне скористатися невизначеністю для того, щоб перетворити тебе на правдолюбця, звісно, якщо ти сам цього забажаєш. Коли це станеться, то буде навіть більшим дивом, аніж воскресіння з мертвих.

Мак відкинувся на спинку крісла, обмірковуючи почуте.

— Пробач мені, будь ласка, — нарешті мовив він.

— Уже давно пробачила, Маку. Якщо не віриш, запитай Ісуса. Він там теж був.

Мак сьорбнув каву й здивувався, що напій аніскільки не охолонув.

— Я так затято намагався викреслити тебе зі свого життя.

— Люди занадто вперті, коли йдеться про скарб їхньої уявної незалежності. Вони приховують свої хвороби й не бажають одужувати. У невдачах вони шукають свою індивідуальність, оберігають її з останніх сил. Не дивно, що милосердя таке малопривабливе. У цьому сенсі ти намагався зачинити двері свого серця зсередини.

— Безуспішно…

— Це тому, що моя любов більша за твою впертість, — сказала Тато, підморгнувши. — Я скористалася твоїм вибором для досконалого досягнення своїх цілей. Таких людей, як ти, Маккензі, багато. Вони закінчують тим, що опиняються в крихітному просторі наодинці з чудовиськом, яке їх обдурить, так і не виправдавши сподівань. Замкнуті разом із таким жахіттям, вони все ще матимуть можливість повернутися до мене. А скарб, на який вони покладалися, призведе їх до загибелі.

— Це означає, що ви використовуєте біль, аби змусити людей повернутися до вас? — з докором запитав Мак.

Тато подалася вперед і торкнулася руки Мака.

— Любий, я пробачила тобі також і те, що ти так мислиш. Я розумію, ти впевнений у своїх судженнях і настільки заблукав у власному сприйнятті дійсності, що тобі складно почати не лише уявляти, а хоча б усвідомлювати, якими є справжня любов і добро. Справжня любов ніколи не примушує.

— Якщо я правильно розумію, наслідки нашого егоїзму — складові процесу, який розвіює ілюзії та допомагає знайти вас. Хіба не через це ви не запобігаєте злу? Хіба не тому ви не сповістили мене про небезпеку, в якій опинилася Міссі, і не допомогли її знайти? — у голосі Мака більше не лунало звинувачення.

— Якби все було так просто, Маккензі. Ніхто не знає, від яких жахіть я врятувала світ, оскільки люди не можуть бачити те, чого ніколи не сталося. Усе зло випливає з незалежності, а незалежність — це ваш вибір. Якби я скасовувала кожен незалежний вибір, то, як ти знаєш, світ просто припинив би своє існування, а любов не мала б ніякого значення. Цей світ — не ігровий майданчик, де я оберігаю своїх дітей від зла. Зло — це хаос епохи, яку ви створили, але не за ним останнє слово. І це стосується кожного, водночас і тих, хто не йде за мною. Якщо ліквідувати наслідки людського вибору, можна знищити саму можливість любові. Любов, нав’язана згори, взагалі не є любов’ю.

Мак провів рукою по чубу й зітхнув.

— Це так складно зрозуміти.

— Любий, дозволь відкрити одну з причин, чому для тебе це не має сенсу. Тому що ти не бачиш повної картини, тобто того, якою саме має бути людина. Творіння, й ти також, — дивовижні, незалежно від того, усвідомлюєш ти це чи ні. Ти — диво, яке неможливо уявити. Жахливий та руйнівний вибір, зроблений тобою, не означає, що ти заслуговуєш на меншу повагу. І це лише тому, що ти — вінець мого Творіння й об’єкт моєї любові.

— Але… — почав Мак.

— Також, — перервав його Тато, — не забудь, що, окрім болю й хвилювань, тебе оточує краса, диво Творіння, мистецтво, музика й культура, звуки сміху й любові, шепоту надії й святкування, нового життя й змін, примирення й прощення. Це також результат твого вибору, хай і прихований. Отож, який з виборів скасуємо? Можливо, не слід було творити? Можливо, варто було зупинити Адама ще до того, як він обрав незалежність? Як щодо вибору народити ще одну доньку або вибору твого батька — бити свого сина? Ви вимагаєте незалежності, а потім скаржитесь, що я люблю вас настільки, щоб вам її дати.

Мак усміхнувся.

— Я чув це раніше.

Тато усміхнулася у відповідь і потягнулася по тістечко.

— Я ж казала, що Софія таки достукалася до тебе. Маккензі, моя мета полягає не у твоєму чи моєму спокої, а у вираженні любові. Я прагну відділити життя від смерті, вилучити свободу з неволі, перетворити темряву на світло. Те, у чому ти вбачаєш хаос, для мене утворює фрактал. Статися має все, навіть те, що призводить до трагедій в житті тих, кого я люблю, хто мені найближчий.

— Це ви зараз про Ісуса? — тихо запитав Мак.

— Так, я люблю свого хлопця, — Тато відвернулася й похитала головою. — Усе в ньому люблю, ти ж знаєш. Одного дня ви, люди, зрозумієте, від чого він відмовився. Словами це не описати.

Мак відчув, як у ньому збурюються емоції. Татові слова про сина глибоко зачепили його за живе. Упродовж деякого часу він вагався, проте-таки наважився запитати:

— Тато, допоможеш мені дещо з’ясувати? Чого саме досягнув Ісус своєю смертю?

Тато все дивилася на ліс.

— А… — вона махнула рукою. — Нічого особливого. Лише сутності всього, чого прагнула любов ще до початку творення.

Це прозвучало сухо, але потім на її обличчі засяяла усмішка.

— Ну, це занадто широко. Чи можна деталізувати? — сміливо запитав Мак, або принаймні йому так здалося.

Почувши таке, Тато не образилася, а навпаки, знову всміхнулася.

— Оце так нахабність! Дай людині волю, і вона захоче володарювати!

Мак усміхнувся у відповідь, але рот у нього був набитий, тож він нічого не відповів.

— Як я вже казала, усе заради нього. Творіння, вся історія – заради нього. Ісус перебуває у центрі нашої мети, і лише в ньому ми можемо бути людьми. Отже, ваша доля й наші прагнення нерозривні. Інакше кажучи, усі яйця ми склали в один людський кошик. Плану