Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Глава 45

Хлопчик не збирався відповідати, надувшись і насправді нагадуючи в цей момент вовченя.

- А ти попередив пані, що це загрожує наслідками? - gродовжував допит Дракон, а я по-новому глянула на маленького бешкетника.

Виявляється, він не такий простий. Халгер відводив погляд, починаючи видно відчувати провину.

Здається, він не збирався мені нічого розповідати.

Бачачи, що від малюка нічого не доб'ється, Чорний звернувся до мене:

- Його високість вам розповів про те, що протягом кількох днів у вас після його витівок почнуть випадати зуби?

Я з жахом прикрила рот долонькою.

– Я б відновив! - пробурчав маленький хуліган на це.

- А після кістки стануть дуже ламкими, - продовжував старший повільно доводити мене до інфаркту.

Тепер уже схопилася за серце. То що за магія така?

- Я б ... - почало Вовченя, але принц Асгард перебив:

- Ти б робив усе можливе, щоб пані щодня тебе потребувала, - підбив він підсумок, і маленьке чудовисько зовсім опустив голову.

Якщо й відчував він свою провину, то зовсім трішки. Більше засмутився, що його плани розкрили.

Було зрозуміло, що дитині не вистачає спілкування, тому він таким моторошним способом забезпечує себе співрозмовниками на тривалий час. Тільки мені не хотілося бути жертвою його експериментів. Зрозуміло, чому слуги трималися від нього подалі.

Запитувати у малюка, навіщо він це зробив, не було жодного сенсу. Та й карати за таке не можна. Навряд чи він до кінця розуміє шкоду, яку завдає.

Подивилася на створену ним красу тепер зовсім іншими очима.

- Може їх обрізати? - запитала у Дракона злякано.

- Це вже не допоможе, - відповів він і продовжив трохи зніяковівши. - Вам ... дуже личить!

А в мене навіть перехопило подих. Це що було? Комплімент? Мені здається чи це перший комплімент із його вуст? Незграбний, але все ж таки. Я наскільки здивувалася, що навіть не подякувала принцові. Його Високість зовсім не вміє спілкуватися з жінками. Як же він раніше з жіночою статтю поводився?

Чорний тим часом продовжив виховний процес.

- Не хвилюйтеся, нічого з вами не станеться, бо принц Халгер обіцяє вам приносити щодня необхідну їжу, щоб ваш організм швидко відновився, - промовив його високість, свердлячи недобрим поглядом брата.

- Угу! – важко зітхнувши, погодився малий, подивившись на мене нишком.

Виявляється, все не так вже й погано. Проблема вирішувана, потрібно лише правильно харчуватися. Цікаво, що за їжу він має на увазі?

- Ви зараз же поїдете додому, і привезете все необхідне, а ми з пані Аланою почекаємо вас тут, - наказав Дракон і хлопчисько покірно зліз зі столу і, поглядаючи на мене з питанням, що явно читалося на хитрому личку, рушив на вихід.

Але я мовчала, процес виховання має бути повним. Не треба, щоб малюк знав, що я його вже вибачила. Нехай спершу зробить, що обіцяв.

- Я скоро! – крикнуло Вовченя вже біля дверей і зникло.

- Строго ви з ним, - зауважила я, коли хлопчик нас покинув.

- Це ще лагідно, - не погодився принц. - Бачили б ви, що він зі слугами витворяв. Волосся – не найстрашніше. Використовувати магію йому категорично заборонено. Тільки у присутності дорослих під пильним наглядом.

- Яке миле дитя! - промовила я з неабиякою часткою сарказму.

Чорний посміхнувся.

- Насамперед - він маг, - промовив потім сумно. - Ще й не оволодів у повній мірі своєю магією. Вам слід бути обережнішою.

- Так, тепер я вже зрозуміла, - скромно посміхнувшись, підвелася, щоб сховати книжку, яку все ще тримала в руках, подалі від очей Його Високості.

- Вам треба щось зробити з волоссям, - сказав принц, торкнувшись довгої пасма. – У палаці не прийнято ходити так.

- Добре, - швидко погодилася я, боячись, що своїм виглядом я знову порушую якісь правила. Мало, що в них тут означає розпущене волосся. Раптом дівчину легкої поведінки.

Зібрала їх у купу, плануючи заплести косу, принц неохоче випустив пасмо, що в цей час тримав у долоні.

- Ви змінилися, - сказав він тихо, поки я заплітала волосся.

- Дякую! - чомусь зніяковіла, аж надто пильно високість на мене дивився. Повітря в бібліотеці несподівано розжарилося. Та й розмова ставала небезпечною, поспішила перевести її в інше, безпечне русло.

– А ви як нас знайшли? - запитала, відкинувши закінчену косу назад.

– Вас завжди просто знайти, достатньо стежити за хвилюваннями. Там, де ви, обов'язково щось трапляється. Палацові чутки поширюються зі швидкістю шаленого коня.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно