Читати книгу - "Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша"

— Чи було вам новиною, що Іветту викрав сам Крістоф Йэнсен?

— Я дізнався про це з газет, як і ви. І хотів би попросити відпустити Ів гер Йэнсена. Вона ніколи нікому не зробила зла, вона добра світла людина.

— Ми обов'язково передамо ваші слова голові опозиції.

Крістоф вимкнув телевізор.

— Ось брехун! - обурилася Клара.

- Ні. Він розумний брехун. Я тепер не уявляю, як можна викрутитись із цієї ситуації. От треба ж тобі влаштовувати весь цей маскарад напередодні виборів? — обурювався Отто.

- Так треба було.

— Треба дати спростування, — сказала Клара.

— Це й ослу зрозуміло! — розлютився Отто.

- Ні. Нехай твоя дружина дасть його. В очах громадськості ти маніяк-мучитель. Нехай твоя герцогиня дасть інтерв'ю та розповість, що ви щасливі Ромео та Джульєтта. Що вона завжди підтримувала твої ідеї, а з Ларсеном була нещасна. Це буде сильний піар-хід. І він позбавить Ларсена важелів тиску.

— Ти маєш рацію, Кларо, — похвалив її Отто. — Головне, щоб вона зробила все, як треба.

— Я думаю, мені вдасться з нею домовитись. Але потрібно трохи часу, — холоднокровно промовив Крістоф.

                                                                       ***

Шоколадне тісто не хотіло відставати від рук. Як на зло і борошна залишалося критично мало. Під прикриттям подвійної порції ванільного екстракту та кориці я готувала «Печиво Кохання». Цей рецепт зберігається в нашому сімейному архіві століттями і передавався строго жіночою лінією. На подив, Маріса пам'ятала його напам'ять. Бабуся говорила, що тільки завдяки йому моя пра-пра бабка - бідна аристократка без посагу, змогла вийти заміж за герцога Лоллан. Тоді дуже багатого та видного нареченого.

— Маслом побризкає руки — не буде так чіплятися, — підказала Маріса.

— А ефект від цього не зменшиться?

— Думаю, дві краплі ролі не зіграють.

 І справді, порада припала до міста. Мені вдалося відокремити тісто від рук і, розкотивши качалкою, вирізати кумедні форми. Поставив деко в духовку, я сіла на стілець і подивилася на годинник.

— Щось затримується твій чоловік.

— Може, це й на краще... Може, не треба його годувати цим печивом. Спробувати домовитись. Може, запропонувати йому гроші чи ще чогось? Якось це неправильно взяти і змусити закохатися в іншого.

— А він з тобою одружився правильно? Не дозволяйте йому обдурити себе, Ів. Ти йому потрібна лише для продовження його чудового роду. А що потім? Викине тебе надвір так само, як і підібрав.

 Мені відповісти не було чого, але почуття, що ми робимо щось неправильне, мене не відпускало.

Сигнал духовки повідомив, що печиво для чоловіка готове. Але ось самого чоловіка не було ні о сьомій годині, ні о восьмій, ні о дев'ятій. Навіть не знаю, було то занепокоєння чи цікавість, але я чекала на Крістофа. Сидячи на дивані вітальні, я читала одну з книг, прихоплену в кабінеті Крістофа. Інших розваг у замку не було.

                                                                     ***

П'ять сміливців стояли в центрі, тримаючи розпечений ланцюг.

- Вони вже близько! Відкривайте печатку.

Крайній чоловік узяв вільний кінець мотузки, і коло замкнулося. Розпечений ланцюг спалахнув яскравим полум'ям, а водночас осяявся яскравим світлом камінь із письменами в центі. Світло було настільки сліпуче, що я прикрила очі рукою, доки вони не звикли.

Дівчина на вовку вже впритул наблизилася до чоловіків.

- Ясно, давай!

Підкинувши в небо частину ланцюга, який став невагомим, вони утворили прохід. Але тільки вовк ступив у коло, він скинув із себе дівчину. Оголюючи гострі ікла, намагався дістатись її горла, але вона утримувала його пащу, показуючи нелюдську міць. Їхня битва тривала довго, суперники були однаково сильні.

Яскраве світло каменя почало меркнути. Він випарувався, на його місці виявилася велика дірка. З неї раз у раз виривалися гострі язики полум'я.

Вовк накинувся на дівчину. Зігнувши ноги, вона з усієї сили штовхнула монстра, і він полетів у вогненну яму.

П'ятірка тримаюча ланцюг тріумфувала. Дівчина підвелася і підійшла до краю ями. Вовка не було видно.

Потроху ланцюг остигав, краї ями затягувалися. Дівчина в масці сіла навпочіпки біля вузької шийки жерла, що майже зачинилося, і сказала:

— Ось ти програв.

Когтиста лапа чи то вовка, чи то демона обхопила ногу дівчини і смикнула її в яму. Вона вхопилася за краї, але небачена сила тягла її у вогненну прірву.

- Ясна! Відкривайте печатку знову. Він потягне її за собою! — вигукнув один із тих, що тримали ланцюг.

- Ні! Він знову втече, — протестувала Ясна.

Чоловіки дивилися, але нічого не могли вдіяти – не можна було кинути ланцюг.

- Зберігайте печатку.

Опустивши руки, дівчина зникла. Земля зімкнулась, а на місці ями знову з'явився камінь із написами.