Читати книгу - "Промінь"

— Це наша навчальна група.

Мішель малювала чудово як для трирічної дівчинки. Але цим її здібності не обмежувалися.

— Це я, я на першому рядку рейтингу. Бачиш?

Мішель намалювала сходи на всю довжину аркуша, це й був рейтинг у її уявленні. На самому верху стояла дівчинка з довгим чорним волоссям і з жовтим м’ячем у руках.

— Я влучила м’ячем у кільце дев’ять разів! Краще за всіх! Але це рейтинг не тільки зі спорту. Я одержала сто балів з математики!

— Молодець, — Ліза кивнула. — А це хто?

— Це Адам, він одержує дев’яносто балів з хвостиком. Він каже, що скоро одержить сто, але я не вірю! Йому вже майже шість років, він старший за нас, але дурніший.

— Ні, він не дурніший, — Ліза спохмурніла. — Просто у всіх різні здібності.

— Я за рейтингом вище за нього! А це Мухаммед, у нього вісімдесят п’ять балів. Але йому вже не три роки, а чотири! Далі мої друзі, Ілларіон, Джек, Аміна… Хочеш подивитися на мої медалі?

Відчинилися двері, зайшла Софі в спортивному трико, розпашіла після бігу. Мішель кинулася до неї й міцно обняла:

— Мамо, хто виграв?!

— Ми, — Софі всміхалася. — Ми вийшли у фінал, нам залишився один крок, і станемо чемпіонами «Променя»… Уявляєш, Лізо, наша дівчинка написала всі тести на сто балів! Найкращий результат, перший рядок рейтингу!

І вона з невимовною ніжністю подивилася на Мішель — а потім на дитячий малюнок на стіні. Фігурки на верхніх сходинках були намальовані детально й ретельно, але що нижче містилася фігурка, то схематичнішою та недбалішою ставала манера художниці.

— Вибач, Лізо, я затрималася, довелося зіграти додатковий тайм… Вип’ємо чаю?

— Хай уже наступного разу, — сказала Ліза. — Я хотіла поговорити з тобою про Троля…

— Про кого?! Скільки можна ворушити це скам’яніле… — Софі урвала себе, мигцем глянувши на дівчинку. — Ми його навіть не пам’ятаємо, про що тут говорити?

— Про техніку фальшивих відеозаписів, — сказала Ліза. — Втім, не бери в голову. Твоя правда. Нам є чим ще зайнятися.

Увечері ці двоє сиділи на краю басейну й вели світську розмову. Збоку так і здавалося; Марго у відкритому купальнику й Славік у червоних плавках сидять поруч, базікають, сміються.

— Ніколи не думала, що вона на це піде, — замислено сказала Еллі. — Такий був праведний гнів, таке обурення, така любов до свого Ігоря…

— Вона поки що ні на що не йде, — Дениса трохи нудило, чи то від жирної піци, чи то від виразу очей Еллі. — Вона сидить і розмовляє з людиною.

— …яка її тиждень тому зґвалтувала…

— То був не він, і вона прекрасно це знає. Другий Славік, його суб-особистість. Цей розумний, він би не став…

— Яке ти дитя, — Еллі напоказ позіхнула.

Вони сиділи в альтанці, в густій тіні крислатої ялинки. Наче нічне сонце, світив ліхтар, і навколо світла кружляла хмара мошок.

Населення — 503. Щастя 35 %. Ніхто й не обіцяв квантам щасливого життя. Цивілізованість 49 %, підтягнеться, коли вони навчать дітей ходити на горщик. Осмисленість 87 %. Тут Славік мав рацію: «Як лайно після пачки дріжджів».

Осмисленість почала рости пополудні на тринадцятий день експерименту. Денис спочатку не повірив очам; до вечора осмисленість досягла вісімдесяти семи, й одночасно відбулися зміни в рейтингу: Денис утратив лідерство. Перший рядок рейтингу посідав тепер Славік, Еллі залишалася на третьому місці, Марго — на четвертому.

Марго всміхалася, сидячи біля басейну. Бретелька крихітного бюстгальтера зісковзнула з білого цукрового плеча. Навіщо я на це дивлюся, подумав Денис. Утім, їй плювати, є свідки чи ні. Дівчинка любить свого Ігоря й заради цього йде ва-банк. Першого рядка рейтингу їй не досягти, це вже зрозуміло. Отже, треба обкрутити того, хто на першому рядку.

Дурненька, вона гадки не має, що таке нинішній Славік.

Еллі, роздимаючи ніздрі, спостерігала за Марго з такою гидливістю, що Денис не стримався:

— Цікаво, чому ти її осуджуєш, — він не встиг прикусити язика. — Ти залізла до мене в ліжко через ґрант на університет. А вона бореться за життя коханого…

— На добраніч, — Еллі встала й рушила до будинку. Денис, зціпивши зуби, дивився їй вслід, поки вона не зникла.

Ідіот. У його становищі треба за союзників триматися, а не відштовхувати їх.

Він довго не міг заснути. Він читав, розв’язував задачки, взяті з пам’яті, і малював на папері «систему Славіка», намагаючись зрозуміти, де в ній слабке місце.

Слабкі місця не знаходились. Славік з єзуїтським розрахунком змусив квантів змагатися з поколінням батьків. Прагнучи довести, що й вони чогось варті, кванти загрузли в рейтингах, доборах і тестах. «Я згодував їм ідею конкуренції», — сказав Славік і, як виявилося, він мав рацію. Те, що конкуренція спостерігалася переважно серед дітей, тільки посилювало ефект.

Почуваючись у глибині душі невдахами, кванти вирішили вивчити, виростити, виплекати своїх дітей так, щоб вони були кращі за батьків. Жінки думали про навчальний рейтинг дитини з першого дня вагітності. Чоловіки, що «привласнили» дітей від невідомого мертвого донора, зі шкури пнулися, щоб довести свою батьківську компетентність. «Ми несемо цивілізацію», «ми кванти одного променя» — заклинання залишилися колишніми, тільки сенс із них вивітрився; Денис не заздрив цим підростаючим дітям.

Їхні батьки продавали їх — брали плату амбіціями, ілюзіями й фальшивим сенсом. Продавали, хоч самі були продані своїми батьками, і немає виходу з порочного кола.

Вона відновила деталі Тролевого життя в його останній рік — по днях. По хвилинах. Усе, що він робив, що читав, як регулював мікроклімат у кімнатах, якими програмами віртуальної