Читати книгу - "Право на пиво"

Залишається дивуватися терпцю марсіян, які дозволяли американським супутникам-шпигунам фотографувати свої військові об’єкти. А те, що земляни вважали ці споруди горами та западинами — погодьтеся, їхня, тобто наша власна проблема. Важливий сам факт нахабного і безпардонного розглядання.

А той факт, що одного дня поверхнею їхньої планети взявся раптом плазувати американський робот-розвідник, став приводом для сімейного скандалу і розлучення Генерального секретаря і Генералісимуса Північної півкулі Червоної планети.

Південна ж півкуля намагалася протидіяти. Однак мирні засоби виявилися не ефективними. Розповсюджуваний через подвійних агентів на Землі скептицизм і невіра у можливість життя на Марсі, навіть громадське обурення, отруйний сарказм і гоніння на фантастів не дали належних результатів.

І коли розвідка ознайомилася з науково-популярною літературою землян з підлими натяками на можливу колонізацію їхньої батьківщини, терпець марсіян урвався.

…Отже, перший удар був страшним, і насамперед, завдяки своїй марсіанській непередбачуваності. Особливо постраждала від нього Росія.

Зранку 1 січня в жодній ятці, у жодному супермаркеті, на жодному складі на Землі не виявилося пива.

Планета завила від болю. І, зрозуміло, від похмілля.

У великих містах почалася паніка. Це тільки здається дрібницею — немає пива! А коли його немає НІДЕ?! Оце справжній жах!

2 січня. 20… р. Терміново скликано Генеральну асамблею ООН. Американці вкотре обнародували факти, від яких ціпеніла душа.

Виявилося, що Саддам Хусейн був одним із найнебезпечніших марсіянських резидентів на нашій маленькій голубій планеті. У цьому він зізнався під час допиту. На продемонстрованих усьому світові кадрах кінохроніки Саддам поводився як щирий марсіанин — рухи його губ ніколи не збігалися з словами, які чули глядачі.

А у таємних бункерах президентського палацу в Багдаді було знайдено компоненти страшної хімічної зброї для знищення всього пива на планеті.

Насамкінець американці зізналися, що головного марсіанського резидента — Бін Ладена — вони упустили, і тепер той ховається десь у горах рідної планети… До нашої наступної спецоперації, скромно зауважили американці.

Об’єднані нації перебували в пригніченому стані. Навіть африканські лідери, певні до сьогодні, що Марс — це швидше шоколадний батончик, добре знали, що таке пиво. І як це тепер без нього усім буде.

З січня 20… р. Виявилося, що абсолютно загублено всю рецептуру виготовлення цього прекрасного, а після зникнення — прекраснішого вдвічі — напою. Усіх до одного фахівців броварної справи було розщеплено ворогами на молекули.

4 січня 20… р. Велика вісімка, що негайно злетілася на Бермуди, сидячи за круглим столом, сумно потягувала «Хенесі». Пива хотілося страшно.

Англійський прем’єр, людина прагматична, задав цілком резонне запитання: а чому, власне, пиво? Чому, скажімо, не ядерний удар? Канцлер Німеччини порахував на калькуляторі і підтвердив, що ядерний удар дешевший. І надійніший, радо посміхнувся російський президент.

Замислилися. Президент усіх янкі запропонував покликати експертів. «Тільки не американських!» — хором вигукнули всі інші лідери і зніяковіли. Деякі навіть почервоніли. Американець коректно вдав, що нічого не помітив. І покликав експертів. Зрозуміло, що американських.

Невдовзі експерти видали дивовижний висновок.

Виявляється, для марсіян пиво — найстрашніша у світі річ. У тому сенсі, що дуже воно їм до вподоби. І це ще півбіди. Випивши пива, марсіанин припиняє бути лояльним до Марса! Навіть більше — він може навіть зжерти у всіх на очах батончик «Марс» (за це відповідно до Сімейно-карного кодексу Північної півкулі він заслуговував на примусову зміну статі — на будь-яку з чотирьох альтернативних, у Південній півкулі — розчленування на запчастини).

Випивши пива, марсіянин вимагав на додачу тарані і чіпсів, надмірно цікавився ступенем поваги до себе у мирних громадян і взагалі поводився, неначе дембель у День ВДВ.

Загалом, випивши пива, марсіянин ставав землянином.

На пиві погоріли свого часу сотні марсіянських агентів, які тепер були цілком добропорядними землянами, і саме вони тепер без пива страждали втричі. Вони навіть зголосилися виступити в ролі камікадзе проти своєї колишньої батьківщини, за умови, що їм перед вильотом наллють по кухлю «Оболоні».

Так на історичній сцені з’являється це велике і рятівне слово — «Оболонь».

1 лютого 20… р. Очікуючи на другий, значно страшніший напад марсіян і масований викид ворожих агентів на знепивлений простір планети Земля, військові готували підступний удар у відповідь.

План був простий, як усе геніальне: розпилити в атмосфері Марса величезну кількість пива. Це мало стати для марсіан першим шоком. Після цього поверхня Марса повинна була бомбардуватися пляшками з пивом, яке з дев’яносто дев’яти відсотковою ймовірністю буде розпите вже пивозалежними марсіянами.

Але залишалося головне невирішене питання: де ж те пиво взяти?

1 березня 20… р. У місті К. на території України в обстановці підвищеної секретності із випадково знайденого на місці розкладення на молекули нігтя був клонований броварник Микола. Вийшов він не зовсім схожим на оригінал, дещо непоказний і шишкуватий, але часу на естетику не залишалося.

Головне, що у його мозку вдалося відтворити загублений рецепт пива «Оболонь», при згадуванні якого колишні марсіяни починали стогнати, як коти напровесні, і дряпати нігтями стіни.

10 березня 20.. р. На підземній базі у штаті Невада українськими фахівцями, перевезеними таємно в опечатаних товарних вагонах було негайно організоване виробництво «Оболоні» у планетарних масштабах. І тут-таки виробництво завмерло майже на тиждень: знуджені фахівці дегустували цю новітню зброю масового… ні, не знищення — швидше, насолодження, вибачте