Читати книгу - "Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Два подіуми і лава підсудних в’їхали в центр залу. Обидва подіуми були оснащені комп’ютерами, а дерев’яна лава підсудних містилася всередині клітки. Клітка була закрита леопардовою шкурою.
Гості замовкли: усі вичікувально дивилися на клітку. Всі давно чекали цього моменту, ці мільйонери і мільярдери сплачували величезні гроші, щоб відчути необмежену владу, адже майбутнє виду залежало від їхнього рішення. Показати всій планеті, хто тут хазяїн. Гості не знали, що з метою безпеки зал оточений озброєними людьми, на той випадок, якщо істота проявить нові магічні здібності. Можливість підземного підкопу була незначна, тому що зал був установлений на фундаменті із заліза і бетону.
Кронскі відтягував момент, підводячись зі свого місця і повільною ходою прямуючи до подіуму прокурора.
Він склав пальці хрестиком, розуміючи важливість моменту.
— Щороку ми судимо рідкісну тварину.
Серед глядачів почувся свист, але Кронскі проігнорував його.
— Справжній суд: з прокурором і один з вас буде захисником. Ідея проста. Якщо ви зможете переконати журі...
Ще свист.
— ...що ця істота в клітці здатна приносити користь людству, то ми звільнимо її. Так, хочете вірте, хочете ні, сталося одного разу в 1983 році. Незадовго до мого часу, але я впевнений, що це дійсно сталося. Якщо ж захист не зможе довести користь цієї тварини, то я натисну на цю кнопку.
Кронскі повертів у руках дистанційний пульт з великою червоною кнопкою.
— І тварина буде кинута з клітки до ями, де лазерний промінь активує вогняний струмінь. Вуаля: миттєва кремація. Дозвольте мені продемонструвати. Це тішить мені серце, яма абсолютно нова. Я тестував її весь тиждень.
Він кивнув одному зі співробітників, який потягнув важіль залізних ґрат. Кронскі вибрав диню ЗІ столу і кинув її у яму. Усі почули звуковий сигнал, що супроводжувався синьо-білим полум’ям. Диня була спалена, залишилися лише чорні вуглинки.
Деякі захоплено зааплодували, але не всі оцінили цей ефект.
Джеффрі Кутнез-Мейєрс склав руки рупором:
— Жвавіше, Деймоне. Що за істота цього разу? Тільки не мавпа. Щороку це мавпа.
Зазвичай Кронскі дуже дратувало, коли його перебивали, але не сьогодні. Сьогодні всі грубіяни, навіть дотепні, будуть відправлені на другий план.
— Ні, Джеффрі, не мавпочка. Що коли...
Джеффрі Кутнез-Мейєрс важко зітхнув:
— Будь ласка, більше ніяких «що коли». Нам було достатньо історії з рибою. Покажи нам прокляту істоту.
Кронскі зображував уклін:
— Як ви забажаєте.
Він натиснув на кнопку дистанційного пульта, й опустився величезний екран. Потім натиснув на іншу кнопку, і завіса, що приховувала істоту в клітці, плавно від’їхала вбік.
Холлі була прив’язана до дитячого стільчика. Її погляд був гострим і оскаженілим.
Першою реакцією було замішання. Хто ця маленька дівчинка? Це ж дитина.
Кронскі з’їхав з глузду? Я знав, що він високої думки про себе, але це?
Коли ж екстинкціоністи подивилися на екран, то побачили зображення камери, установленої всередині клітки. О, боже. Її вуха. Подивися на її вуха.
Вона не людина.
Хто це? Що це?
Томмі Киркенхазард підвівся.
— Для тебе буде краще, якщо це не розіграш, Деймоне. Або ми повісимо тебе.
— Дві речі, — м’яко сказав Кронскі, — по-перше, це не розіграш. Я виявив новий вид; як факт — я вірю, що це фея. По-друге, якби це і був розіграш, ви б усе одно нікого не повісили, Киркенхазарде. Мої люди убили б вас, до того як ви б змахнули своїм безглуздим капелюхом і закричали йа-ху!
Іноді є щось добре в тому, щоб змусити людей здригнутися. Нагадати їм, де влада.
Щось хороше.
— Звичайно, я розумію ваш скептицизм. Аби переконатися, що це не розіграш, мені потрібний волонтер із глядачів. Як щодо тебе, Томмі?
Томмі Киркенхазард залпом випив півсклянки вина, щоб заспокоїти нерви, і потім пішов до клітки.
«Гарне виконання, Томмі, — подумав Кронскі. — Начебто ми не домовлялися про цей невеликий спектакль, щоб додати більшої переконливості».
Киркенхазард постояв біля Холлі, неначе набираючись хоробрості, потім простягнув руку і повільно помацав її вуха.
— О господи, це не витвір. Вони справжні, — він зробив крок назад, і реальність того, що відбувалося, змусила його посміхнутися, — ви упіймали фею.
Киркенхазард кинувся до Кронскі і став потискувати йому руку і ляскати по спині.
«Отже, мій найбільший критик виправився. Інші йтимуть за його прикладом, як вівці. Корисні тварини ці вівці».
Кронскі подумки привітав себе.
— Я буду як обвинувач, така традиція, — сказав Кронскі натовпу. — Але хто буде захисником? Невдалий учасник, який витягне чорну кулю. Хто це?
Кронскі кивнув метрдотелеві.
— Принесіть мішок.
Як безліч старих організацій, екстинкціоністи дотримувалися традицій, і одна з цих традицій полягала в тому, що істоту на суді може захищати будь-який із членів організації за бажанням або, якщо ніхто не висловить такого бажання, то захисник буде вибраний за допомогою лотереї. Мішок з білими кулями і лише однією чорною.
— Немає потреби в мішку, — пролунав голос у натовпі. — Я захищатиму істоту.
Голови глядачів обернулися на голос. Це був молодий чоловік з цапиною борідкою й блакитними пронизливими очима. На юнакові були трохи затемнені окуляри і легкий лляний костюм.
Кронскі помічав його раніше, але не міг згадати його імені, що дуже дратувало.
— І хто ви? — запитав Кронскі, поглядаючи на комп’ютер, установлений на подіумі.
Молодий чоловік посміхнувся.
— Чом би не дати вашій комп’ютерній програмі декілька секунд, щоб відповісти вам на ваше питання?
Кронскі натиснув enter, і через п’ять секунд комп’ютер, обробивши світлину, видав інформацію про учасника організації, з особистих архівів екстинкціоністів.
Малачі Пастер. Молодий французько-ірландський спадкоємець бойні. Робив великі пожертвування в казну екстинкціоністів. Його перша конференція. Як і більшість присутніх, що пройшли обряд ініціації, вніс великі пожертвування, щоб отримати право бути на конференціях.
Кронскі був зачарований.
— Містере Пастер, ми раді вітати вас у Марокко. Але, скажіть мені, чому ви захотіли захищати цю істоту? Її загибель уже практично схвалена.
Молода людина зійшла на подіум.
— Мені подобаються складні задачі. Це інтелектуальне завдання.
— Захист злочинця — інтелектуальне завдання?
— Особливо злочинців, — відповів Пастер, піднімаючи кришку ноутбука. — Легко захищати рабських, корисних тварин, таких, як корови. Але це? Це буде нелегка битва.
— Буде шкода програти битву таким молодим, — сказав Кронскі, і його губи
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер», після закриття браузера.