Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

- Таро, - шоковано кажу на видиху, прикриваючи рота руками і так залишаючись стояти на порозі.

- Заходь давай, не вистачало ще, щоб сусіди довідалися, - у своїй звичній манері вимовляє подруга.

Ледве пересуваю ногами, коли вона зачиняє за мною двері.

- Ти ж не об дверний одвірок ударилася, правда?

Тому що, якби це було так, я була б першою, кому вона б розповіла про свою незграбність. А якщо Тара мовчала, значить…

Мені стає не по собі.

- Мгм. Краще б об нього, а так… об кулак Сандерса.

Мене паралізує. Я зупиняюся на півдорозі до кухні, куди мене веде Тара, забравши з рук пакет.

– Що? Таро, ти про що? - знаходжу здатність говорити і наздоганяю її за кілька кроків.

Тара зітхає.

- Я тому й казати тобі не хотіла, Лів. Не хвилюйся так. Вже все залагоджено.

Про що вона каже? Як не хвилюватись?

- Таро, як це сталося?

Подруга дістає з шафки дві склянки та тарілку. Наливає нам Кока-Колу і висипає маршмеллоу, поки мене, як на вугіллі, підкидає від її мовчання.

- Тарочко, люба, я ж божеволію, - хапаю її за руку і тільки зараз розумію, що вона не просто мовчить. Вона збирається із силами.

Обертається на мене. У карих очах стільки болю, що мені самій стає дуже боляче за неї. Як я не зрозуміла раніше? Як не відвідала її?

- Того дня, після їдальні, я пішла до клубу. Ти поїхала кататися з Роєм, мені було нудно. Разом із дівчатами ми поїхали до центру, погуляли там, а потім, коли стемніло вирішили податися потанцювати. Сама знаєш, там документи не дуже перевіряють, це не особливо елітний клуб.

Знаю, я була там лише раз, більше не хочу.

– Ну?

- Пізніше туди приїхав Сандерс із хлопцями. Вони почали пити. Він побачив мене. Я вже з перших секунд зрозуміла, що треба робити ноги, тож вийшла надвір, щоб викликати таксі. Але він мабуть вистежив мене, бо пішов слідом. Затяг мене за вугол і почав розповідати про те, що я хамка і не вмію виявляти повагу. Ти ж знаєш, як ці недоумки ставляться до таких, як я.

Таким, як я, означає тих, хто не має великих сум грошей на рахунках. Мати Тари медсестра, вони живуть удвох у невеликій двокімнатній квартирі та особливо не шикують. А такі як Сандерс та деякі його друзі вважають, що їм дозволено все. Саме тому я й боюсь їх. Виявляється, не дарма.

- І що? – із завмиранням серця питаю я.

Тара опускається на стілець. Робить кілька ковтків зі склянки і нервово знизує плечима.

- Загалом, він почав лапати мене і лізти до мене зі словами «Я тебе навчу як правильно поводитися». Ну, а ти мене знаєш. Я врізала йому його фаберже. Сильно. Сподіваюся, що відбила цьому цапові в майбутньому можливість розмножуватися. Ну а він розлютився. Повив, а потім повалив мене на землю і вдарив. У мене в голові на той момент все закружляло, попливло. Напевно, я б не змогла захиститися і він довів би свою справу до кінця, якби… - Тара запинається швидко, глянувши на мене, - якби не один хлопець. Він відтягнув цього дурня з мене і побив. Побив так сильно, що той зараз лежить у лікарні.

- Отже, його не збила машина?

- Ні, - хмикає Тара, - це версія для громадськості.

- Господи, - скрушно хитаю головою, а потім встаю та обіймаю її.

Яка ж я дурниця. У мене під носом відбуваються страшні речі, а я навіть не в курсі.

- А ти до поліції заявила?

– Ні. Я не хочу, щоб хлопцеві, який його побив, загрожувало покарання.

- Але ж це був захист тебе.

Тара тупить погляд, а я знову сідаю навпроти неї. Мені потрібно зробити ковток води. Я не була готова до такого. Відпиваю одразу половину склянки Коли, поки Тара дивним поглядом дивиться на мене.

- Захист, який вийшов з-під контролю. Він не стримав себе і ... мало не вбив його.

- І що? Тара, такі, як Сандерс, не повинні ходити вулицями. І тим паче вільно по школі. Той хлопець вчинив правильно і нічого, якщо йому впаяють покарання. Зате він вчинив по-людськи.

- Ти не розумієш, - тихо каже Тара, а мені раптом стає страшно.

Що раптом цей псих знову повернеться? Боже, тепер від нього можна чекати чого завгодно. І не дарма я так боюся його! А тепер боюся ще більше.

- Ми маємо піти в поліцію! – серйозно заявляю я.

- Ні!

- Так!

- Ні!

- Тара!

- Це Зак!

Секундний спалах. Витріщаюсь на неї нічого не розуміючи.

- Що Зак?

- Зак його побив.

У мене від обличчя вся фарба відходить. Шлунок скручує. Перед очима з'являються збиті руки брата, і картинка складається у пазл.

- Зак? Що він робив у клубі?

– Відпочивав. З друзями. Так само, як і я. А потім вийшов покурити. Як виявилось, дуже вчасно.

Тара червоніє, а в мене голова йде кругом. Так ось чому його тиждень не було видно. Він і вдома, якщо з'являвся, то тільки коли батьки вже спали, щоб вони не побачили його рук?

- А як батьки Сандерса? – намагаюся зрозуміти я. Адже вони точно зажадали б дізнатися хто так вчинив із їхнім нелюдом-сином.

- Зак хотів, щоб я пішла до поліції. Але тоді дісталося б і йому. Сама розумієш, твій брат далеко не ангел і не раз був помічений у бійках. Тому я вирішила мовчати. Не хочу, щоб йому дісталося через мене.

– А сам Сандерс?

- Зак пригрозив йому. Той сказав, що його побила компанія п'яних хлопців. На камерах біля клубу якраз сліпа пляма. Можна сказати, нам пощастило.

Намагаюся переварити почуте. Мало того, що Тарі дісталося, вона ще йде на такі жертви заради мого брата.

- Мені так шкода, - з болем дивлюся на подругу, яка вперше за всю розмову чомусь усміхається.

- Нічого. Це привід піти на курси самооборони. Повір, Сандерсу дісталося сильніше.

Можу лише уявити. Знаючи темперамент та силу удару брата, він справді міг його вбити. Зак швидко спалахує і горить так яскраво, що решті буває погано.

– А чому ти мені нічого не сказала?

- Не хотіла, щоб ти бачила мене таку красуню, - тисне плечима Тара, - Я ж знаю твою тонку натуру, Лів. Раптом що і відразу в паніку.