Читати книгу - "Шлюбна ніч, Каміла Дані"

— Я тобі не наречена. Підітри слинки! — шиплю у відповідь. На моє обурення Шогіл тільки рже.

— Думай як хочеш! телефоную, щоб попередити, що ти з Тимуром завтра йдеш на вечерю до мого діда, — вдосталь посміявшись, вимовляє чоловік.

— Які ви великодушні! Дякую, що попередили! — відповідаю.

У дверях показується Наталка. Махає конвертом і тихенько підходить до мене. Приймаю конверт, очима показуючи на двері. Нехай іде геть, розвісила тут вуха.

— Кім уже звітував? — проігнорувавши мою фразу, запитує вже більш серйозним тоном Яромир.

— Так, щойно пішов! — відповідаю коротко. Розгортаю конверт, притримуючи слухавку плечем. — Боже!!! — випалюю, прикриваючи рот рукою. Телефон падає на підлогу, розлітаючись на шматочки. З жахом дивлюся на фотографії, на яких мій син зі мною, але голови наші обрізані, а вгорі написано жахливим почерком:
“Ви — смертники!”.