Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Капітане, — почав я, — немає сумніву…

— Завтра, — перебив мене капітан Немо, встаючи з стільця, — завтра, о другій годині сорок хвилин, «Наутілус» спливе і без будь-яких пошкоджень вийде з Торресової протоки.

Сказавши ці слова уривчастим голосом, капітан Немо злегка уклонився мені. Це означало закінчення розмови. Мені залишалося тільки повернутися в свою каюту.

Там я застав Конселя, який хотів дізнатися про результати мого побачення з капітаном.

— Друже мій, — відповів я йому, — коли я висловив думку, що «Наутілусу» загрожують дикуни з Нової Гвінеї, капітан висміяв мене. Я можу сказати лише одне: на капітана Немо можна покластися! Можеш спати спокійно!

— Пан зараз не потребує моїх послуг?

— Ні, Конселю. Що робить Нед Ленд?

— 3 дозволу пана, скажу, що наш друг Нед готує такий паштет з кенгуру, від одного вигляду якого відразу слинка потече.

Залишившись у кімнаті сам, я ліг, але спав дуже погано. Я чув тупотіння ніг дикунів по палубі, їхні пронизливі крики. Так минула ніч, а команда, як звичайно, залишалася байдужою. Її турбувала присутність канібалів не більше, ніж солдатів у фортеці непокоять мурашки, що повзають по зовнішніх стінах її.

О шостій ранку я встав. Люки ще не відкривалися. Значить, повітря ще не поновлювалося, але це майже не відчувалося, скільки запасні резервуари своєчасно додали кілька кубометрів кисню в збіднілу атмосферу «Наутілуса».

Я працював у своїй кімнаті до полудня, але до цього часу ще не бачив капітана Немо. Ніякого готування до відплиття на борту судна не відчувалося.

Я зачекав ще трохи, а потім перейшов у великий салон. Годинник показував пів на третю. Через десять хвилин приплив мав досягти максимального рівня, і якщо капітан Немо не помилився в розрахунках, «Наутілус» повинен був сплисти на поверхню. В противному разі мине багато місяців, перш ніж «Наутілус» зможе покинути своє коралове ложе.

Незабаром корпус судна почав здригатися. Я почув, як заскрипіла обшивка судна, чіпляючись за нерівності коралового дна.

О другій годині тридцять п’ять хвилин капітан Немо увійшов до салону.

— Зараз ми вирушаємо, — сказав він.

— Невже! — відгукнувся я.

— Я дав наказ відкрити люки.

— А папуаси?

— Папуаси? — перепитав капітан Немо, злегка знизуючи плечима.

— Вони ж увірвуться всередину «Наутілуса»!

— Яким чином?

— Крізь люки, які ви щойно наказали відкрити.

— Пане Аронакс, — спокійно відповів капітан Немо, — інколи буває не так легко пройти крізь люки «Наутілуса» навіть тоді, коли вони відкриті.

Я подивився на капітана.

— Ви не розумієте мене? — спитав він.

— Ні.

— Що ж, вийдіть і самі побачите!

Я направився до центрального трапа. Там уже стояли заінтриговані Нед Ленд і Консель. Вони з цікавістю дивились, як кілька матросів команди відкривали люки. З палуби в цей час долинали жахливі завивання й розлючені крики.

Дверцята люка відчинилися в обидва боки. І відразу ж в отворі з’явилося з дванадцять потворних облич. Але перший з дикунів, який схопився рукою за поручні сходів, був відкинутий назад якоюсь невидимою силою і втік, неймовірно підстрибуючи і страшенно завиваючи.

Десять його товаришів наслідували його приклад, але з таким самим успіхом.

Консель був у захваті.

Нед Ленд, захоплений своїм войовничим темпераментом, кинувся до сходів. Однак тільки-но він схопився за поручні обома руками, як був теж відкинутий.

— Тисяча чортів! — закричав канадець. — Мене ударила блискавка!

Ці слова пояснили мені все.

Поручні трапа були перетворені на провідники струму високої напруги, що закінчувалися біля виходу на палубу. Кожен, хто торкався їх, відчував величезний удар — і цей удар міг би бути смертельним, коли б капітан Немо захотів спрямувати в провідник струм усіх своїх батарей. Але він обмежився тим, що встановив між собою і нападаючими електричний бар’єр, який ніхто безкарно не міг подолати.

Тимчасом перелякані на смерть папуаси почали панічно тікати. А ми, ховаючи усмішку, заспокоювали і розтирали бідного Неда Ленда, який несамовито лаявся.

У цю мить «Наутілус», піднятий останніми хвилями припливу, покинув своє коралове ложе. Було рівно дві години сорок хвилин — час, точно визначений капітаном. Гвинт корабля почав бити воду з величною повільністю. Але поступово швидкість його збільшилась, і, пливучи на поверхні океану, «Наутілус» цілим і неушкодженим вийшов з небезпечних вод Торресової протоки.

РОЗДІЛ XXIII

Знову в тюрмі

Наступного дня, 10 січня, «Наутілус» знову почав підводне плавання, але швидкість його набагато збільшилася, — за моїми розрахунками, він робив до тридцяти п’яти миль на годину. Гвинт обертався з такою швидкістю, що я вже не міг стежити за ним і підрахувати кількість обертів за хвилину.

Коли я думав, що ця чудова сила — електрика — не тільки рухала «Наутілус», не лише давала йому тепло й світло, а й захищала від зовнішніх нападів, перетворювала його у фортецю, куди жоден сміливець не міг проникнути, не рискуючи загинути від блискавки, — коли я все це згадував, моєму захопленню не було меж. Проте ще більше мене захоплювала людина, яка була творцем цього незвичайного корабля.

Ми тримали курс прямо на захід. 11 січня «Наутілус» обігнув мис Весель, який розташований під 135° довготи і 10° північної широти і замикає зі сходу затоку Карпентарія. Тут ще зустрічалися численні рифи, але вони були розкидані на більшій відстані один від одного і, крім того, були точно нанесені на карту. «Наутілус» легко обійшов і залишив з лівого борту буруни Моне, а з правого — підводні скелі Вікторії, розташовані під 130° довготи і на тій же десятій паралелі, якої ми точно додержувалися в своєму маршруті.

13 січня ми ввійшли у води Тіморського моря і пройшли острів тієї ж назви, що лежить під 122° довготи.

Острів Тімор, поверхня якого дорівнює одній тисячі шестистам двадцяти п’яти квадратним льє, управляється раджами. Володарі острова називають себе синами крокодила, тобто вважають себе за походженням найшляхетнішими людськими істотами на землі. Лускаті хижі «предки» раджів кишать у річках острова. Їх захищають, годують, про них піклуються, пропонують їм як їжу молодих дівчат, і горе тому іноземцеві, який насмілиться підняти руку на священних плазунів. Але «Наутілусу» були байдужі ці огидні створіння.

Острів Тімор був видний лише кілька хвилин опівдні, коли помічник капітана робив чергове спостереження. Так само побіжно я бачив острівець Ротті, який належить до тієї ж самої групи і жінки якого уславилися своєю вродою; вони високо цінуються на меланезійських невільничих