Читати книгу - "У відкритому морі, Петро Йосипович Капіца"

«Чому вони не виводять Стьопу? Невже його покажуть останнім? Коли б скоріше!.. Чого там гаються… швидше!» хотілося їй крикнути.

На початку дев'ятої години зал знову загримів захопленим виттям і вітальними оплесками на адресу чергового переможця. Дівчина, що стояла поруч з Ніною, штовхнула її ліктем і, шепнувши: «Пора», почала пробиратися до виходу. Ніні дуже хотілося швидше вийти з цього залу, але вона вчепилася в дерев'яну спинку парти, переборола страх, зупинила себе: «Ні-ні… Ще хоч трошки. Зараз вийде Стьопа».

Нарешті розмови й гамір якось відразу вщухли. Зал притих. Два автоматники підвели до рингу Восьмьоркіна і пропустили його під канати. Він був босий, в трусах і смугнастій матроській тільняшці. Навіть кисті рук ніхто не перебинтував морякові. Похмуро глянувши в зал, він з видимим незадоволенням примостився на круглій табуретці в кутку рингу.

Одразу ж за ним на сцену вийшов Ворбс. Його стегна обтягували труси з коричньової шерсті, біла майка з голубим вирізом вигідно вирізняла могутній торс і тугу опуклість вилитих м'язів.

Ворбс, як стомлений славою чемпіон, недбало привітав публіку піднятим над головою шкіряним кулаком. І зал відповів йому тривалими оплесками.

На кріслах заворушилися, глядачі задніх рядів повитягали голови, боячись пропустити хоча б найменшу деталь такої незвичайної зустрічі.

Ворбс з легкістю, незвичайною для його ваги, перестрибнув через канати. Він гойднувся на рингу, розминаючись і перебираючи ногами, як той скакун, що застоявся, почав розтирати підошвами м'яких черевиків кусочки каніфолі, послужливо підсунуті на фанерному листі секундантами.

Восьмьоркін тільки тепер зрозумів, що ждало його.

«Ну, стривай же, плюскливий носяро! — ледве тямуючи закипаючу злобу, думав він. — Потіху для своїх влаштували. Хочете, щоб росіяни кляли, а ці тішилися?.. Не буду одягати рукавиць, а голіруч схопл і задавлю цього гада. Ні, не дадуть, — схаменувся він. — Багато їх. У двадцять рук схоплять. І від бою не відмовишся: боягузом прозвуть, весь флот зганьблю».

Ворбс, розминаючи шкіру нових коричньових рукавиць, з таким гулом луснув кулак об кулак, що хтось із підлабузницькою вискливістю хихикнув і один з гітлерівців серйозним тоном пояснив:

— Віллі чистить пазурці!

Зал підтримав дотепника розкотистим сміхом.

Восьмьоркін ще більше насупився і так зціпив зуби, що вилиці його загострилися. Він був самотній серед розгнузданого табуна катів.

— Хизується, — з ненавистю дивлячись на кокетуючого мускулами Ворбса, бурмотів собі тихо Восьмьоркін. — Старий фокус! Мене не злякаєш.

Коли вийшов на ринг суддя, один з весельчаків, що сиділи в перших рядах, кинув:

— А де ж секунданти росіянина? Куди вони поховалися? Не можна ж конвоїрам… Вони лякають Віллі.

І знову гримнув сміх.

Суддя, побачивши, що жарти повеселілого залу начальством прийняті з добродушною посмішкою, скорчив серйозну міну і спершу по-німецьки, а потім каліченою російською мовою запитав, чи не побажає хто-небудь із кримчан, присутніх у залі, бути секундантом у земляка?

В залі зрозуміли тонку гру судді і, хихикаючи, почали обертатися в бік гостей. Там серед запрошених сиділо двоє бородатих татар і росіянин — начальник поліції. Гості розгублено встали, не знаючи, чи треба виконувати волю хазяїв, чи в знак протесту замахати руками.

І ось у цю хвилину десь аж у кінці залу пролунав гучний і ясний дівочий голос:

— Я буду секундантом!

Сотні голів повернулися на цей голос: хто насмілився? Хто вона?

Суддя, не розгубившись, зробив широкий припрохувальний жест:

— Буть ляска, мадам!

Його ніхто не міг звинуватити в недодержанні правил міжнародних матчів. Ситуація ставала щораз комічнішою.

Юрба солдатів, що стояли за стільцями, сколихнулася. Солдати пропускали ще не видну з-за спин і голів дівчину. Та ось вона пробилася до проходу, і всі побачили худеньку прибиральницю-росіянку, «чумичку». Ну як тут не розсміятися?

Сміх, вірніше регіт до сліз, що котився рядами, супроводив дівчину до самої сцени. Але вона не зважала на глум. Сміло зійшла на ринг і з блідим, рішучим обличчям, немов роблячи виклик усьому залу, стала поряд з моряком.

Годинник показував вісім п'ятнадцять.

Восьмьоркін був страшенно вражений: «Ніна! Звідки вона? Чого вийшла?» Майже не ворушачи губами, він сердито прошепотів їй:

— Чого ти?.. Зараз же забирайся.

Ворбс скривився: суддя переграв — серйозна справа набирала відтінку клоунади. Він уже хотів було моргнути конвоїрам, щоб ті вивели несамовиту «чумичку», але, помітивши незадоволення росіянина, передумав: «Хай стовбичить ця дурепа, вона, здається, не дуже-то добре діє на психіку матроса».

Ніна зняла з себе мішкуватий коричньовий халат і скинула хустину. Світловолоса, в легкій блузі і короткій спідничці, вона ніби стала стрункіша і не була схожа більше на «чумичку». Рішучим рухом дівчина відірвала дві широкі стрічки від хустини, вміло перебинтувала ними пальці боксерові і, натягнувши на його руки рукавиці, з такою вправністю й швидкістю зав'язала шнуровку, наче все життя робила це.

«Що за птиця? — занепокоївся Ворбс. — Звідки взялася така прибиральниця? Треба буде перевірити».

Зав'язуючи другу рукавицю, Ніна встигла шепнути Восьмьоркіну:

— Стьопо, любий, не гнівайся… Так треба. Ти був один. Я не могла.

Її шепотіння заглушив гонг.

Ніна прийняла з рингу табуретку і швиденько глянула на годинник. До вибуху лишалося двадцять три хвилини.

Противники, не потискуючи один одному рук, відразу ж кинулися в атаку. Вони з ходу зчепилися посеред рингу і розрядили свою силу в такій бурі ударів, що суддя перелякано відскочив до канатів.

Гупання важких ударів змусило принишкнути і насторожитися весь зал. З перших секунд стало зрозуміло, що обидва противники настроєні агресивно, що росіянин не збирається поступитися. Майже не прикриваючись, він відповідає серіями різких і дошкульних ударів.

Лобова атака Ворбсові не вдалася, він відхилився вбік і, хизуючися своєю гнучкістю, вправними вивертами і раптовими атаками