Читати книгу - "Принц і злидар, Марк Твен"

королівської процесії. Радість охопила стомлених чеканням людей. Всі знали, що доведеться ще пождати трохи, бо король мусить одягтися й підготуватися до урочистої церемонії, але поки що можна було приємно розважитися розгляданням перів королівства, що з՚являлися один по одному в своїх розкішних мантіях. Кожного пера шанобливо вели на його місце і клали перед ним його корону. Глядачі на хорах з щирою цікавістю дивилися на все; більшість з них уперше бачила герцогів, графів та баронів, імена яких славилися в історії вже п՚ять віків. Коли, нарешті, всі пери посідали, з хорів відкрилося пишне видовище, яке назавжди лишилося в пам՚яті всіх присутніх.

На поміст зійшли єпіскопи в парадних ризах та митрах і зайняли призначені місця; за ними рушив лорд-протектор та інші вельможі, потім закуті в сталь гвардійці.

Настала хвилина напруженого чекання. Гримнула урочиста музика, і Том Кенті в довгій парчевій мантії з՚явився в дверях. Всі повставали, і почалось коронування.

Абатство сповнилося звуками урочистого гімна, і Тома підвели до трону. Один по одному відбувалися освячені старовиною ритуали, пишні й величні. Але що ближче надходив кінець церемонії, то блідішим ставав Том Кенті і дедалі страшніший розпач стискав його сповнену каяттям душу.

Аж от архієпіскоп Кентерберійський взяв з подушки корону Англії і підняв над головою тремтячого Тома. В ту мить в північній частині собору спалахнула наче райдуга, бо всі пери й переси разом, як одна людина, узяли свої коронки, піднесли їх угору і завмерли.

По собору прокотився глухий гомін. У цю урочисту хвилину перед очима глядачів з՚явилася раптом нова дійова особа, якої раніш ніхто не помічав. То був хлопець з непокритою головою, у стареньких черевиках і в простенькій та ще й подертій одежі. Величним рухом, який ніяк не пасував до його убогого вигляду, він зняв угору руку й владно мовив:

- Забороняю класти корону Англії на голову цього злочинця! Я - король!

Вмить хлопця схопило кілька рук. Але Том Кенті, в королівській мантії, кинувся вперед і дзвінко крикнув:

- Пустіть його! Він справді король!

Присутніх охопила паніка. Всі попідводилися з місць і спантеличено дивилися один на одного та на головних осіб цієї вистави, не тямлячи, чи наяву вони це бачать, чи у сні. Лорд-протектор був приголомшений так само, як і інші, але швидко опанував себе і твердо промовив:

- Не зважайте на слова його величності! Його знов посіла недуга. Схопіть бродягу!

Його б послухалися, але Том тупнув ногою й вигукнув:

- Під загрозою смерті забороняю вам торкатися його! Він - король!

Руки придворних опустилися. Усі заціпеніли. Ніхто не рухався, ніхто не говорив. Власне, ніхто не знав, що треба робити в таких нечуваних випадках. А поки всі силкувались дати собі раду, маленький обірванець з гордою поставою і ясним чолом сміливо йшов уперед і за якусь хвилину опинився на помості. Том радісно кинувся йому назустріч і, упавши на коліна, вигукнув:

- О найясніший мій королю! Дозволь бідному Тому Кенті першому присягнути тобі на вірність і сказати: поклади на себе корону і вступи в свої права.

Лорд-протектор суворо глянув в обличчя зухвалому обірванцеві, але раптом суворість згасла в його очах і натомість в них засвітилося безмірне здивування. Те ж саме сталося і з усіма сановниками. Вони перезирнулися і мимовільно разом відступили. «Яка дивна схожість!» подумав кожен з них.

Лорд-протектор поміркував з хвилину, потім промовив з шанобливою поважністю:

- З вашого дозволу, сер, я хотів би задати вам кілька питань, які…

- Я відповім на них, мілорде.

Герцог став розпитувати хлопця про королівський двір, про покійного короля, про принца та принцес, і той відповідав на все, не запинаючись, цілком правильно. Він точно описав парадні покої в палаці, апартаменти покійного короля й принца Уельського.

Це було дивно, неймовірно, і всі присутні були вражені вкрай. Том Кенті почув, як до нього вертається щастя, і окрилився надією, але лорд-протектор похитав головою й сказав:

- Усе це справді гідне подиву, але таку ж блискучу відповідь дав би нам і наш найясніший король.

Том засмутився - його все ще називали королем! - і всі надії його враз потьмарились.

- Це ще не докази,- додав протектор.

Зрадливі хвилі щастя пливли швидко-швидко, але вони лишили Тома Кенті на троні, а справжнього короля понесли у відкрите море! Лорд-протектор, похитуючи сумно головою, казав собі: «І для держави, і для всіх нас небезпечно розв՚язувати таку страшну загадку. Це посіє нелад у народі й підірве нерушимість престолу». Він повернувся і сказав:

- Сер Томас, арештуйте цього… ні, чекайте! - Обличчя в герцога раптом проясніло, і він спитав обірваного претендента на престол:

- Де лежить велика державна печатка? Відповідай, і загадка буде розгадана; бо це може знати тільки принц Уельський. От від якої дрібниці залежить тепер доля трону й династії!

То була щаслива думка, мудра думка. Її одностайно привітали всі державні мужі Англії безмовною ухвалою, що раптом засвітилася у них в очах. Так! Тільки справжній принц міг розв՚язати таємницю зниклої печатки. Маленький самозванець добре вивчив свій урок, але тут він спіткнеться, бо навіть той, хто навчив його, і сам не міг би відповісти на це запитання. Добре, дуже добре! Тепер уже скоро можна буде покласти край цій клопіткій і небезпечній справі. Вельможі ледве помітно кивали головами і потай посміхалися, від задоволення, певні, що зухвалий хлопець заніміє з сорому. Але, на превелике їх здивування, хлопець відповів спокійно й твердо:

- В цій загадці немає нічого хитрого.

І, ні в кого не питаючи дозволу, він повернувся й дав наказ з такою легкістю і простотою, неначе зроду звик наказувати:

- Мілорд Сент-Джон, піди до мого кабінету,- ти ж знаєш його краще, ніж хто інший,- і там у лівому кутку, найдальшому від дверей з передпокою ти знайдеш у стіні, майже коло самої підлоги, мідний цвях; натисни його, і тоді відкриється маленька потайна схованка, про яку навіть ти не знаєш, та й взагалі ніхто на світі не знає, крім мене й надійного майстра, що зробив її для мене. Перше, що впаде тобі в око, буде велика державна печатка. Принеси її сюди!

Всіх здивували ці слова, а особливо кожного вразило те, що з-поміж усіх вельмож маленький бідняк, не