Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"

Те, що містер Мелас розповів нам, коли отямився, лише підтвердило слушність наших висновків. Сміхотливий відвідувач, щойно зайшовши до його кімнати, витяг із рукава свинцеву ломаку та без зусиль примусив йти за собою. Ця людина мала буквально гіпнотичний вплив на нещасного поліглота, навіть зараз, щойно Мелас згадував про нього, йому починали тремтіти руки.

Містера Меласа привезли до Бекенгема та знову змусили перекладати. Проте на цей раз розмова була далеко не такою мирною. Англійці погрожували бранцеві негайною розправою, якщо він не виконає їхніх умов. Нарешті, зрозумівши, що погрози на нього не діють, злочинці вивели нещасного, після чого взялися за Меласа. Спочатку вони звинуватили його у зраді, потім жорстоко побили й оглушили ломакою. Що було далі, грек не пам’ятав, тому що опритомнів лише в коридорі.

Так і скінчилася незвичайна справа перекладача.

До цього дня багато в ній повито млою невідомості. Зустрівшись із джентльменом, який відгукнувся на оголошення, ми з’ясували, що нещасна дівчина походила з багатої грецької родини. В Англію вона приїхала погостювати до друзів і познайомилася з людиною на ім’я Гарольд Латимер. Той зумів підкорити її своїй волі та, врешті-решт, схилив до втечі. Друзі Софії, налякані таким поворотом подій, сповістили про це її брата в Афіни, брат же, котрий примчав до Англії, був настільки необережним, що потрапив до лап Латимера та його спільника на ім’я Уїлсон Кемп.

Павло, який зовсім не знав мови, був безпорадним. Негідники утримували його силоміць і поводилися в найжорстокіший спосіб, намагаючись примусити його підписати документи про передачу їм усього майна Павла та його сестри. Від дівчини тримали в таємниці те, що її брат перебуває на віллі. Його обличчя заклеїли пластиром, щоб вона не могла впізнати брата, якщо все ж таки випадково побачить. Проте маскарад не допоміг, серце підказало Софії, хто перед нею, але нещасна дівчина сама була полонянкою. В будинку, окрім злочинців, мешкали лише кучер із дружиною, вірні бандитам. Зрозумівши, що їхня таємниця розкрита, й переконавшись, що полоненого зломити не вдасться, негідники зібрали майно та втекли, наостанок поквитавшись із непокірним бранцем і перекладачем.

За кілька місяців нам навернулася на очі цікава вирізка з однієї будапештської газети. У ній ішлося про трагічну загибель двох англійців, які подорожували у супроводі дами. Ці двоє панів щось не поділили між собою, спалахнула суперечка, що скінчилася різаниною, внаслідок якої обидва загинули від ран. Такого висновку дійшла угорська поліція, але Голмс досі впевнений, що той, хто зуміє розшукати грекиню на ім’я Софія Кратідес, зможе дізнатися правду про те, як вона помстилася за себе та свого горопашного брата.

Морська угода

Липень після мого весілля ознаменувався трьома цікавими справами, в яких мені поталанило співпрацювати з Шерлоком Голмсом і дізнатися дещо нове про його славнозвісний метод. У моїх записах вони позначені як «Друга пляма», «Морська угода» й «Утомлений капітан». Перша з них стосується інтересів такої кількості перших осіб королівства, що представити її публіці я не наважуся ще дуже довго. А поки що розповім про другу із цих справ, яку сміливо можна долучити до розряду унікальних.

Іще в шкільні роки я дружив із хлопцем на ім’я Персі Фелпс. Він був моїм ровесником, але до школи вступив двома роками раніше. Це був дуже обдарований хлопчик — він перемагав на всіх шкільних конкурсах і врешті-решт одержав стипендію, яка дозволила йому продовжити навчання в Кембриджі. Про Персі завжди говорили, що в нього великі зв’язки. Ми були ще хлопчиськами, але я вже знав, що його дядько по материній лінії — лорд Голдгерст, видатний політик, один із лідерів партії консерваторів. Одначе ця кревність обмаль допомогла Персі в школі. Навпаки, нам давало особливу насолоду ганяти його по спортивному майданчику або заподіяти йому дрібних капостей. Коли ж ми ввійшли в доросле життя, все змінилося. До мене доходили чутки, що таланти й зв’язки допомогли Персі посісти непогане місце в Міністерстві іноземних справ, а потім я практично забув про його існування, доки одного разу не одержав листа ось якого змісту:

«Браярбрей, Вокінг.

Любий Ватсоне!

Сподіваюся, Ви ще пам’ятаєте Пуголовка Фелпса, який навчався в п’ятому класі, коли Ви ходили до третього? Можливо, Ви також чули, що завдяки протекції мого дядька я дістав місце в Міністерстві іноземних справ. Усі ці роки я вів спокійне та розмірене життя шанованої людини, доки не трапилося нещастя, яке загрожує поставити хрест на моїй кар’єрі.

Не варто змальовувати цю жахливу пригоду на папері. Останні дев’ять тижнів я провів у ліжку з нервовою лихоманкою. Одужав я зовсім нещодавно і ще дуже слабкий. Як Ви гадаєте, Ваш друг містер Шерлок Голмс не відмовиться приїхати і вислухати мене? Мені б дуже хотілося знати його думку стосовно цієї справи, хоча в поліції мене запевняють, що допомогти мені не зможе вже ніхто. Перекажіть містерові Голмсу, що я не звернувся до нього за допомогою раніше не тому, що сумнівався в його здібностях, а лише через те, що зовсім утратив голову. Тепер я в змозі знову розважливо мислити, але все ще такий слабкий, що не годен тримати в руці перо, і листа цього написано під мою диктовку. Будь ласка, спробуйте вмовити містера Голмса! Ваш давній шкільний друг

Персі Фелпс».

Лист мене занепокоїв, і моя дружина також погодилася, що не можна гаяти ні хвилини і конче слід якомога швидше звернутись до Голмса. Тому не минуло й години після сніданку, як я знову опинився в нашій старій квартирі на Бейкер-стрит.

Голмс сидів у халаті за лабораторним столом, цілком заглиблений у якісь хімічні досліди. У великій реторті, встановленій над газовим пальником, кипіла рідина, краплі згущеної пари стікали у дволітрову ємність. Коли я увійшов, мій друг лише на секунду відірвав очі від цього процесу. Зрозумівши, що відбувається щось важливе, я всівся в крісло і став чекати. З кількох посудин Голмс узяв піпеткою зразки рідин, змішав їх в окремій пробірці й поставив її на столик. У правій руці він тримав смужку лакмусового паперу.

— Ви прийшли