Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

– Ні. Тобі лікарі нічого не сказали?

– Я їх ще не бачив. Мабуть. Вранці хтось приходив, але чорт його знає. Як там Рус…

– Рус? Чудово. Я не… Дімо, я не можу розмовляти з тобою зараз. Набери Іру, впевнена, вона буде рада.

– Та до чого тут вона? Скільки разів мені потрібно повторити, щоби ти почула мене. Іра – випадковість, одна помилка. Тась…

Він так легко бреше, голос наповнений щирістю і жалем, моє ім'я наповнене теплотою. Немов чоловік справді має це на увазі. Тисне і тисне своїм натиском, поки я не ламаюсь.

Я намагаюся спокійно сказати, що бачила їхню фотографію, але мене заносить. Слова самі ллються, факти впереміш із почуттями. Один довгий день, який навіть не підійшов до обіду, я вивалюю нескінченним потоком слів.

Замовкаю, набираючи більше повітря, і знову кажу. Про все, що сталося, бо більше не можу тримати це в собі. До біса інтриги та скритність, нехай Діма знає, що я в курсі всього.

– Тась, у мене в голові вата. Я не можу зрозуміти, до чого до нашого шлюбу затискач, позов і ліфт. Де ти побачила вагітну, і хто приніс тобі підписи?

– Іра твоя вагітна!

Після цього повисає болісна німа пауза. Я тупцюю на місці в очікуванні відповіді чоловіка. Що він вигадає тепер? Чи, може, я заслужила знати правду?

На язиці крутиться саркастичне «вітаю» і втомлене «котись до біса, Нємцов», але я мовчу. Не збираюся першою порушувати тишу, черга Діми щось говорити.

– Вагітна? О, - чоловік видихає через хвилину. – Це добре.