Читати книгу - "Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша"

- Мені пора. Я люблю тебе.

Ханс зник, у кімнаті стало тепло, іній перетворився на  вологу. Я зачинила вікно, коли комод з тріском відлетів від дверей.

- Вас не вчили етикету? Чи тут у чоловіків прийнято натовпом ввалюватись посеред ночі до кімнати фрау? — я була обурена та налякана.

 — Хай буде відомо фрау, що тільки-но в замок проникла стороння магічна сила. І сконцентрувалася вона у вашій кімнаті, — Крістоф пройшовся по спальні, уважно оглядаючи все довкола.

- Дивно, я нічого не помітила. Може це помилка?

- Навряд чи. Що тут сталося? — Крістоф розтер підошвою струмок вологи.

- Гадки не маю. Думала це твої нові виховні заходи.

Крістоф пройшов у ванну, а троє охоронців так і залишилися стояти біля входу. Один із них — мій старий знайомий: маг-перевертень Ерік.

Не знайшовши жодних слідів, крім дивної вологості, Крістоф подався на вихід. Я сіла на край ліжка, закинувши ногу на ногу. Мокрий халат розкрився, поглибивши декольте і відкривши ноги вище коліна.

— Крістофе...

Він обернувся, і троє охоронців зупинилися разом із ним.

— …ти забув перевірити шафу. Зазвичай від ревнивих чоловіків дружини сторонні сили туди ховають.

Охорона вибухнула гучним реготом, а Крістоф, зблід від стримуваної агресії, покинув мою кімнату, перед тим висушивши мою кімнату.

                                                                     ***

Крістоф пив каву і думав про те, хто міг проникнути в його будинок і навіщо це було потрібно. Усі здогади вели до Ханса Ларсена. Крістоф був упевнений, що його конкурент шукає як до нього підібратися і готовий використати всі заборонені методи. Це очевидно, що він вирішив використати Ів. І що кривити душею, можливо, якби він був у ситуації Ханса, сам би вчинив так само. Неприємне відчуття долало, немов асфальтоукладна машина незворотних обставин вдавлювала в землю.

Тишу порушила Ів, що з'явилася на кухні. Мабуть, вона думала, що Крістоф ще спить, і хотіла прослизнути непоміченою. Вона щиро зніяковіла, побачивши його.

Він стояв, спершись на стільницю, і уважно стежив за ранковим набігом на кухню.

— Доброго ранку, люба, — підкреслюючи останнє слово, промовив Крістоф.

- Доброго, - зіщулившись відповіла Ів, - а що це за блакитне сяйво видно з усіх вікон?

- Це бар'єр. Тільки не такий, як той, що тримав тільки тебе. Цей набагато сильніший, він не пропустить нічого і нікого: ні людини, ні тварини, ні будь-якої магічної сутності.

- Це що, моє нове покарання? Невже думаєш, що твій наглядач знову не впорається зі мною?

— Я тебе не караю, а оберігаю.

Він проникливо глянув у її очі, спостерігаючи як вона відвертається, приховуючи збентеження. Намагаючись не дивитися на нього, вона дістала чашку з сусідньої шафки і поставила на плиту чайник. Відкрила коробку з запашним чаєм, і кімната заповнилася квітковими та трав'яними ароматами, затьмарюючи терпкий запах кави. Крістоф поглинав очима кожен її рух. Йому дуже захотілося до неї торкнутися і цим не відштовхнути від себе.

— Не рухайся, — прошепотів.

Ів завмерла на місці. Крістоф легенько торкнувся подушечками пальців її шиї. Від торкання на шкірі з'явилися мурашки. Він стиснув порожню долоню, і коли вона обернулася — розкрив її.

— Воно застрягло у волоссі, — у порожній руці з'явилося справжнє перо.

— Дякую, не варто було турбуватися.

Ів відійшла від чоловіка на безпечну відстань.

- Ти вчора пекла печиво? Знайшов цілу тарілку цих солодощів, — Крістоф дістав з шафи прихований від сторонніх очей і ротів чаклунське зілля. Ів змінилася на обличчі. — Може, схочеться до чайка.

Вона з побоюванням подивилася на тарілку.

- Дякую. Я стежу за фігурою... Ти вже пробував?

- Ще ні... На десерт залишив.

Крістоф помітив, як вона полегшено зітхнула.

— Знаєш, не варто їх куштувати. Вони невдалими вийшли.

- Гадаєшь? - Грав Крістоф. Він узяв одне печиво і, наблизивши його до обличчя, вдихнув солодкий аромат. Він бачив, як у цей момент у Ів навіть перехопило подих. - Дуже апетитно. Візьму на роботу, почастую хлопців в офісі.

Ів не витримала і підскочила до Крістофа. Вона забрала блюдо і зсипала всю гірку у відро для сміття.

- Вони несмачні. Віддай мені печиво, — попросила Ів останню насолоду, яка залишилася у Крістофа в руці.

- А що мені за це буде?

- Ти не отримаєш харчового отруєння.

- Ні. Цього замало. Змінюю його на поцілунок.

На обличчі Ів з'явилася гримаса обурення. Потім вона стиснула губи в тонку лінію і сказала:

- Добре. Але тільки швидко.

- Ні. Не по-швидкому. А по-дорослому.

 Це був шах та мат. Їй не було куди відступати. Вона зробила крок назустріч, впевнено дивлячись у його очі. Трохи привстала навшпиньки, потяглася до губ, а Крістоф заплющив очі. А Ів тільки це й чекала.