Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми дуже тихо та максимально швидко підійшли до кабінету. Там щось упало, чутність була не дуже, але в нічній тиші чути було, що там щось відбувається. Потім він торкнувся ручки дверей, і ми миттю опинилися в кухні біля холодильника, тримаючи в руках капці.
- Якщо він зараз зайде, він зрозуміє, ми бігли, так дихаємо важко, - сказав Герман.
- Я думаю про інше, він явно чогось боїться.
- Ходімо, подивимось. Не розумію, що він робить у батька у кабінеті? Та ще так таємно. Тобі не страшно?
- Взагалі ні. Тільки врахуй, у нього пістолет.
Ми підійшли до дверей, я поклала вухо до них, було чутно звук але зрозуміти що відбувається було погано.
- Шкода, що двері з гарною шумоізоляцією .
– Тсс. Там стогне хтось.
- Давай різко відчинимо двері. Момент несподіванки.
- А якщо закрито. Ходімо пити молоко і чекати, коли він вийде.
- А далі що?
- Геро, все за обставинами.
Ми тихо відкрили холодильник і наливши в келихи молоко, сиділи чекали Клима. І ось відчинилися двері кабінету і ми побачили як іде Клим без гіпсу. Він їли пересувався. Він глянув у бік відчинених дверей.
– Ви! Чого у темряві сидите? -Він зайшов і сів на стілець.- Молоко п'єте? З келихів? Давно сидите?
- Пару хвилин як прийшли. А ти чого без гіпсу ходиш?
- Розходжуся.
- Ти ідіот? У тебе перелом, він зрушить без фіксації.
- Ліза, ти переживаєш?
- Я не розумію тебе.
- А мені цікаво, -я вщипнула Германа, боячись, що він скаже зайве.
- Що тобі цікаво?
- Тобі боляче?
- Так. - Він підвівся і промовив такі ж звуки як ми чули стоячи під дверима. - Піду відпочивати. То що ви відзначаєте вночі з молоком?
- Приємну ніч, - сказав Герман.
Коли він пішов, ми теж пішли до себе.
- Що він там шукав?
- Треба подумати. І мені здається, що не знайшов. Германе, нам треба в кабінеті встановити камеру. Мені здається, він ще туди піде. Ймовірно, йому завадив біль у нозі.
– Що він там шукає, ось що цікаво. Зняв гіпс для того щоб тихо пройти. Йому щось дуже там треба знайти.
Заснути ми не могли. Я перебирала варіанти, що він міг шукати.
- Ти думаєш спати? Я буквально чую, про що ти думаєш.
- А тобі не цікаво?
- Та треба з ним просто поговорити по-чоловічому.
- І він тобі так узяв та розповів. Він причаїться. Треба самим дізнатися та тоді надавити на ного.
- Хочеш у детектива погратись?
- А що, в кохання грали, вийшло. До речі, чого в кафе ти так напружився.
- Я не сподівався тебе побачити.
- Брешеш. Причина в іншому.
- Давай спати.
- Ти мені зраджуєш?
- Ні. Ми випадково зустрілися з нею, дуже давно не бачилися.
– І мене злякався.
- Лізо, я сам не знаю, чому так вийшло.
- Гаразд, пізно, треба спати, -він обійняв, я відштовхнула його руку.
- Ти чого?
- Ти її обіймав, я маю це забути.
- Я зараз допоможу, - він почав обіймати.
- Не зараз. Ти чуєш до наших дверей хтось знов підійшов.
- Не чую.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пограємо в любов, Зоя Лістрова», після закриття браузера.