Читати книгу - "Чаклунка з останньої парти"

— Це ми ще подивимося, — заявила Липочка. — Мені б лише ролики дістати. У тебе є?

Вона не стала замовляти ролики через Щоденник, вирішивши, що це мізерне бажання. Все одно завтра Ливнєв купить їй чудові роликові ковзани.

— І так, і ні. Мені дід зробив, але вони такі нікчемні.

— Головне, щоб їхали, — сказала Липочка.

— Я тебе прошу, відмовся від цього спору, поки не пізно.

— Нізащо! Не забивай собі голову такими дурницями, — безтурботно відмахнулася Липочка і запитала: — Це ти з Максом побився того дня, коли ми зустрілися?

— З ким же ще?

— Чому він до тебе весь час чіпляється?

— Не знаю, — знизав плечима Вася і звернув розмову на іншу тему: — А де твої батьки?

— У мене немає батьків, — сказала Липочка.

— Вони що, загинули?

— Ні, у мене їх ніколи не було.

— Так не буває, не в капусті ж тебе знайшли? — посміхнувся Вася.

— Саме так. Лелека приніс мене до бабусі на капустяну грядку, — серйозно сказала Липочка.

— Годі приколюватися. Тобі ж не п'ять років.

— Мені дванадцять, і що з того?

— У дванадцять років люди вже знають, звідки беруться діти.

— Звідки?

— Ростуть у животі в матері, а потім народжуються.

— Правда? — щиро здивувалася Липочка. — І ти теж виріс у животі?

— Звісно.

— Дуже дивний спосіб, — заявила Липочка, у черговий раз збентеживши Васю. З нею не можна було зрозуміти, жартує вона чи говорить серйозно. Про всяк випадок Вася попередив:

— Ти тільки в школі не кажи про лелеку і про капусту.

— Добре. А де твоя мама? — запитала дівчинка.

— У Штатах. Поїхала, коли мені було шість років.

— А чому залишила тебе?

Вася не відразу відповів на болюче питання. Він навіть з дідом уникав обговорювати цю тему, але раптом йому захотілося висловити все, що наболіло на душі.

— Раніше я чекав, що вона приїде і забере мене до себе. Але спочатку вона не могла влаштуватися. Потім боялася втратити роботу. Затим вийшла заміж, а три роки тому в неї народилася Аліска. Тепер я їй зовсім не потрібний. Макс говорить, вона мене кинула. Напевно, я і в бійку поліз, тому що він має рацію, — з гіркотою сказав він.

— Ти хочеш, щоб мама тебе забрала? — зрозуміла Липочка.

— Нічого я вже не хочу. Давай не будемо про це. Її немає, і крапка.

Вони проговорили півночі. Наближався світанок, коли Липочка так само навшпиньках спустилася вниз. Перш ніж лягти спати, вона витягла Щоденник і написала ще одне бажання, вже третє за останню добу.

Наступного дня сталося аж дві події, які потрясли школу. Як завжди, у центрі уваги опинився шостий «А». Але про все по черзі.

На уроці фізкультури Вась Васьович викликав Єрмолаєва до перекладини. Ось уже другий тиждень Вася чекав, що у фізрука прокинеться милосердя. Але той залишався твердим, як залізне дерево.

— На галеру, винахіднику, — із садистською посмішкою сказав Вась Васьович. — Скільки у нас там ще залишилося? П'ятдесят дев'ять разів?

— П'ятдесят чотири, — поправив його Вася.

— Чудово! Не мине і трьох тижнів, як настане дембель.

Вася підійшов до турніка, підстрибнув і несподівано легко підтягнувся один… другий…. третій…. п'ятий раз. Він сам здивувався своїй спритності. Напевно, щоденні тренування дали свій результат. Підтягнувшись десять разів, він анітрохи не втомився. Після двадцяти підтягувань Вася мало не впав з перекладини, але не через те, що в нього вичерпалися сили, а від подиву. Він не чекав від себе такої спритності.

— Можеш же, коли захочеш. Гаразд, досить, — схвально сказав Вась Васьович і для більшої ваги свиснув у свисток.

За логікою Єрмолаєв повинен був зістрибнути з турніка, але в розумному устрої світу щось порушилося. Вася продовжував підтягуватися, наче йому приробили моторчик. Він просто згинав руки і без зусиль злітав угору, немов хтось турботливо підсаджував його знизу.

Фізрук мало не проковтнув від здивування свисток. Діти, які в цей час кидали м'ячі в сітку, забули про тренування і теж підійшли подивитися на небувале видовище. Єрмолаєв підтягувався