Читати книгу - "ГЧ"

«Помилка… Невже принцип неправильний?..»

Кілька секунд стояв так Микола над своїм витвором, заплющивши очі, відчуваючи лобом тепло балона.

Думки про генератор, які так довго заполоняли мозок, раптом одна за одною почали крадькома вислизати із стомленої голови. Тепер вони стали чужими, злими, ворожими, і мозок виганяв їх…

От і все…

Лише мить тривала страшна легкість спокою. Уже наступної миті порожнеча почала заповнюватися. На зміну тому, що пішло з тайників пам’яті, виринуло те, що стояло на черзі. Перед Миколиними очима виникли нерозгадані таємничі знаки: LMRWWAT.

— Як справи, товариші? Можна поздоровити з успіхом?

Четверо співробітників лабораторії зустрічають Ридана посмішками. П’ятий серйозно і навіть трохи похмуро потискує руку професорові. Це справа вдачі. Одних перемога робить веселими, інші, навпаки, стають стриманими і урочистими.

— Ось дивіться, Костянтине Олександровичу! Ридан нахиляється над кліткою і уважно розглядає в ній собаку. Той відповідає таким самим уважним поглядом і обережно помахує хвостом. Собака як собака. Тільки на голові помітно кільцевий шрам, який майже заріс шерстю. Ридан відчиняє дверцята, пестить собаку і водночас обмацує шрам — слід операції.

— Ну, Жучко, як ти себе почуваєш? Можеш вийти погуляти.

Він виймає з кишені халата жменю дрібних сухариків, дає тварині понюхати і з’їсти кілька штук, потім кидає один сухарик якомога далі, другий підкидає вгору. І все стежить за собакою, за його рухами.

Нарешті, професор задоволено оглядає співробітників.

— Так здоровий? Як вважаєте, Андрію Андрійовичу?

— Здоровий, — відповідає похмурий чоловік. — Двадцять шість днів після операції. Ось подивіться, це номер сто восьмий. — Він подає Риданові книгу, де записані щоденні спостереження за собакою: вага, температура, кількість з’їденої їжі і т. д.

— Не хочу ніяких записів. Здоровий — і прекрасно. Скільки у вас отаких «жучок» вийшло?

— Зараз десять, — відповідає один з молодих аспірантів.

Другий додає впевнено:

— Тепер усі будуть такі! Ридан рішуче встає.

— Ну, спасибі, друзі. Виходить, техніка операції освоєна. Що ж, давайте приступимо до досліду.

За годину вони почали цей чудовий дослід, якому судилося прогриміти на весь медичний світ. Складна операція, блискуче розроблена співробітниками інституту, полягала в тому, щоб проникнути в глиб мозку тварини. Треба було розрізати череп, оголити великі півкулі і підняти мозок так, щоб показалася сама основа його — «сірий бугор» і гіпофіз. Потім знов укласти півкулі на своє місце і загоїти завдані рани.

Перші спроби виконати таку операцію здавалися безнадійними. Тварини гинули. В кращому разі вони жили кілька днів паралізовані або втрачали які-небудь життєво важливі функції. Але люди не здавалися. Вони шукали причин важких поразок і усували їх. Точне знання анатомії, мистецтво оператора, винахідливість фізіолога, техніка — все було мобілізовано. Тварини почали видужувати. Нарешті з’явилися «жучки», які навіть не хворіли після операції. Це було те, чого чекав Ридан. Тепер він приступив до задуманого досліду.

Собаку, приспаного ефіром, поклали на операційний стіл. Спеціальні затискачі схоплюють і фіксують у певному положенні його голову.

Люди в халатах і масках діють швидко і точно. Кожен добре знає роль.

Розрізано шкіру на голові. З лівого боку оголюється череп.

Тепер на голову опускається виблискуючий нікелем прилад.

Вмикається струм, і внутрішня частина приладу починає повільно повертатися. Дзижчить коліщатко циркулярної електропилки, вирізуючи овальний отвір у черепі.

Вибрано рідину, що заповнює вільні порожнини мозку. Від цього мозок стає менший і починає відставати од черепа, як зерно сухого горіха від шкаралупи.

Наркотизатор повертає голову собаки потилицею вниз. Мозок відділяється від свого ложа. Невеликий натиск тупим інструментом — і оголюється сіра бугриста поверхня, пронизана пульсуючими судинами; в самій глибині зяючого тайника мозку темніє гіпофіз — маленька залоза, яка регулює ріст тварини і виконує багато інших ще не відомих функцій.

— Готово!

Ридан теж готовий. У нього в руці пінцет, що стискає маленьку, завбільшки з горошину, скляну кульку. Туди, в розкриту щілину мозку, в невелику впадину біля «сірого бугра», поблизу гіпофізу, професор кладе свою кульку.

— Є, опускайте, — наказує він. Кришка черепа обережно закривається. Операцію закінчено. Зашито шкіру на голові. Кулька лишається в мозку.

Собаку переносять в іншу кімнату. Тут він прокинеться від наркозу, тут їстиме, питиме, чекатиме своєї долі.

На операційний стіл кладуть другого собаку, потім третього… На десятому робота закінчується. П’ятьом з них закладено скляні кульки в ділянку «сірого бугра», а в решти тільки трохи піднято і знову опущено на місце мозок. Ці п’ять — контрольні. Тепер буде видно, як позначиться на здоров’ї собак подразнення, викликане тиском скляної кульки в одному пункті центральної нервової системи. А на контрольних собаках можна буде побачити, які явища викличе саме тільки хірургічне втручання.

У сусідній лабораторії теж кипить робота.

Тут собаки виступають як пацієнти зубного лікаря. Бормашина просвердлює дупло в зовсім здоровому зубі. Нерв оголений. Туди вкладають ватку, змочену краплею формаліну, потім замазують дупло цементом. Собаки йдуть конвейєром. Різниця тільки в тому, що одному закладають у зуб формалін, другому — кротонове масло, третьому — мозкову тканину, четвертому — миш’як, п’ятому — дифтерійний токсин, шостому — токсин стовбняка.

Деякий час у собак болять зуби. Це видно. Покладена речовина подразнює нерв. Потім біль проходить. Згодом пошкоджений зуб виривають. Собаки здорові. Тепер лишається стежити і чекати.

Одну за одною Ридан обходить ще ряд лабораторій. У кожній з них група наукових співробітників порається коло