Читати книгу - "Це не моя справа"

Я глянув на свої руки, помітив, що вони трохи тремтять, і сховав їх у кишені штанів.

— Я не бачив Нетту два роки, — твердо сказав я.

Він придивився до мене і кивнув.

— То де ви були минулої ночі?

— На це я не можу вам відповісти, — сказав я, відвертаючи погляд. — Бо це вже питання честі.

Коррідан ледь стримався.

— Послухайте-но, Гармасе, якщо ви не скажете мені, де були минулої ночі, то я змушений буду забрати вас у відділок. Не хочу бути надто офіційним, але якщо ви й далі ламатимете комедію, то, чорт забирай, я таки це зроблю!

— Невже ви серйозно припускаєте, що це я вбив Литтлджонса? — запитав, втупившись у Коррідана.

— Я офіційно попереджаю вас, — промовив Коррідан. — Поки що я ставлюсь до вас, як до друга. Але якщо ви не зможете довести мені, що вас справді не було на місці вбивства, то я скористаюся своїм службовим правом і заарештую вас.

Я сів, удаючи, ніби шокований його заявою.

— Ну якщо вже справа набрала такого керунку, то я змушений буду сказати вам правду. Я був із Крістал Ґодвін.

Його обличчя закам’яніло.

— Справді? О котрій ви з нею зустрілися та коли пішли від неї?

Я обміркував питання, а тоді сказав:

— Я підібрав її біля клубу «Блакить» о... яка ж то була година?., о десятій десять. Пам’ятаю, що ще глянув на годинник, коли вона врешті з’явилася. Ми домовилися зустрітись о десятій, і я був трохи роздратований, що вона спізнюється. А тоді ми пішли до неї на квартиру.

— О котрій ви звідти пішли? — гаркнув Коррідан.

— Це ставить мене в доволі незручне становище. Але якщо це залишиться суто між нами, то я полишив її лише вранці.

Якусь мить він мене уважно вивчав.

— Цілком очевидне алібі, Гармасе. Дівчина підтвердить будь-яку брехню, аби врятувати вашу шкуру.

— Гадаю, що так, — озвавсь я із силуваною посмішкою. — Врешті-решт, я подарував їй цілих шість пар шовкових панчіх. І розраховував, що вона мені якось віддячиться. Так чи інакше, Коррідане, але це алібі. І якщо ви гадаєте, що ваш давній приятель брехатиме вам, тоді вибачте. Ба більше — я би навіть сказав, що ображений.

— Ну, це ми ще побачимо, — похмуро відповів Коррідан. — Можливо, мені ще вдасться як слід трусонути цю жінку. Я не вперше переконую когось не давати неправдивих свідчень. Можливо, мені знову пощастить.

Мені залишалося лише сподіватися, що Крістал виявиться більш мужньою, ніж це видається на перший погляд.

— Ну, якщо вже ви мені не вірите, — я здвигнув плечима, — то справді побалакайте із міс Ґодвін. Можливо, їй удасться вас переконати — якщо я не зміг. Зайдіть до мене після того, як побачитесь із нею, та гарненько мене перепросіть. Це коштуватиме вам пляшки шампанського.

— Гадаю, мені не доведеться цього робити, — промовив інспектор. — Якось ви мені казали, що улюблені парфуми Нетти мають аромат бузку, — він різко змінив тему. — Ви пам’ятаєте?

— Чи пам’ятаю я це? Я багато чого кажу, і що з того? Навіщо вплутувати Нетту в таку брудну справу?

— У квартирі, де було вбито Литтлджонса, вчувався сильний аромат бузку, — повідомив Коррідан. — Знаєте, Гармасе, я радив би вам сказати правду. Ми обидва добре знаємо, що Нетта жива. Ми вже її шукаємо, і нема жодних сумнівів, що невдовзі таки знайдемо. Нам відомо, що вона якось пов’язана з пограбуванням Алленбі та була присутня при вбивстві сестри — а це вже робить її співучасницею. Нам також відомо, що вона перебувала в квартирі, де вбили Литтлджонса.

Я здивовано звів брови і не сказав нічого, але був прикро вражений. Гадав, що Коррідан ходить коло та навколо, але тепер з’ясувалося, що він знає майже стільки ж, скільки я.

— А що вам відомо про чорно-жовтий «бентлі»? — зненацька спитав він.

Він дізнався це від Меррівезера, вирішив я, і розправив плечі.

— Лише те, що повідомив мені Литтлджонс: це авто бачили біля котеджу в Лейкемі. А в чому річ?

— Ми розшукуємо цю машину, — повідомив Коррідан. — Гадаємо, її власник причетний до вбивства Анни Скотт. Ви, бува, не знаєте, де зараз ця машина?

Я повагався трохи, але вирішив, що повідомити йому про Пітера Френча було б надто небезпечно. Таку інформацію я міг би отримати лише від Нетти, а тому це пастка, в яку Коррідан хотів мене заманити.

— Поняття не маю, — сказав я.

— Гадаю, Гармасе, ви поводитеся, як повний дурень, — роздратовано відповів він. — Хочете вигородити Нетту, тому що колись ви були коханцями. І впевнений, що ви намагалися захистити її і минулої ночі, коли Литтлджонс налякав вас обох. Ба навіть більше — це ви вдарили його і вбили. То як вам таке?

Я аж спітнів.

— Страх як подобається, — вишкірився я. — Яка ж бурхлива у вас уява!

Він із надією чекав, що я додам щось іще, але, бачачи, що я мовчу, провадив далі:

— Для вас це все дуже серйозно, Гармасе. Вас також можна притягнути за вбивство Кеннітт.

— Справді? — здивовано запитав я.

— Так — і мотиви цілком очевидні. Ви убили Медж Кеннітт, бо вона знала, що Нетта жива. Ви останній бачили Медж, і якщо я знайду Джуліуса Коула і допитаю його, то, можливо, він повідає мені, що сталося між вами та Медж. Мені потрібен лише один хороший свідок, Гармасе, і вам гаплик.

Я допив своє віскі — відчував, що воно мені вкрай потрібне. Усе складалося значно гірше, ніж я собі уявляв.

— Вам слід би звернутися до психіатра, Коррідане, — сказав я із запалом. — Останнім часом ви забагато працювали.

— Не турбуйтеся про мою голову, — холодно озвався Коррідан. — Краще подбайте про власну шкуру. Після приїзду в нашу країну ви постійно вплутуєтеся у справи про вбивства. Я неодноразово попереджав вас триматися подалі, тож тепер, гадаю, ви вже самі шкодуєте, що не послухалися мене.

— Подумати тільки — лише нещодавно ми називали один одного на ім’я і ви пригощались вечерею, за яку я платив, — сказав я, осудливо хитнувши головою. — Знаєте, моя мама завжди казала мені, що не слід довіряти поліцейським. Ну ж бо, Коррідане, напружтеся і