Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна "

В одному залі знаходилися столи для дегустацій з підготовленим шведським столом на вибір різних закусок де поряд вже виднілися найняті актори та робочі, щоб перекусити перед початком роботи. В іншому залі були столи для готування та навчання, в самому кінці виднівся велике робоче місце для викладача. Зараз оформлене з всіма підготовками до зйомок реклами. Ваня гарно впорався зі своєю роботою, світло налаштовано ідеально, яке підкорює задуми нашого сюжету. Я запропонувала Саші завітати до гримерної, бо побачила знайому подругу ще здалеку та попрямувала разом з ними в куток, який оформили для створення краси акторів.
 

-Вікуля, як же я рада тебе бачити,- обіймаю її міцно, бо дійсно давно не бачились.

-Ти мене зараз задушиш в обіймах. Я ж казала, що буду сьогодні, і я свого слова дотримала,- відпускаю її з обіймів та радість не можу ніяк відпустити,- Я теж рада нашій зустрічі.

-Познайомся це Віка, твій візажист та костюмер,- мовлю я звертаюся до Саши, а потім показую в його сторону,- А це Олександр. Він і є сьогоднішній головний актор та власник цієї школи.

-Рада знайомству, Олександро,- посміхнулася до нього та вказує на крісло біля дзеркала,- Проходьте.

-Навзаєм, Вікторія,- та без вагань сідає та зразу поправляє волосся спостерігаючи себе в відображенні дзеркалі.

-Здається тут роботи дуже багато, Катю, особливо подивися на ці скули та широке чоло,- злегка підколює вона його жартуючи, бо насправді в нього були гарні та витончені риси обличчя.

-Що все так погано?,- переглядає себе збентеженим поглядом, дивлячись то в одну сторону, то в іншу.

-Катю, думаю через півгодини можемо все розпочинати, бо інших акторів я вже підготувала до роботи.

-Сонце, от що я без тебе б робила? Дуже-дуже тобі дякую. Йду переконаюсь чи все інше готове та знайду Юлю.

-Не забудь ми з Юлькою маємо зустрітися десь посидіти.

-Обов’язково Вікуля, обов’язково.

Робота кипить, мені це подобається. На вході бачу оператора та  Юленого фотографа-бабія, допомагаю в їм пройти до головного місця в цьому закладі, де будуть зйомки. Побачивши мене Юля, розкладаючи на столі овочі, махнула рукою, щоб я підійшла до неї.
 

-Юлька, як же тут гарно. Ти бачила хто вже прийшов?,- киваю в сторону позаду та тихенько промовляючи їй це.

-Хто?,- швидко шукає очима по залу,- Ооо, ні! А так все добре було зранку починалося.

-Ви після того випадку були ще говорили?

-Немає мені більше, що робити. Дивись скільки справ ще потрібно зробити.

-Надіюсь ти не будеш давати йому шанс, навіть якщо він дуже буде про це просити.

-Катю, ну звичайно, що ні! Нехай лікті кусає, що він, що Саша з ним теж.

-Ого, красуне, це щось новеньке. Чим же тобі Саша вже не вгодив? Чи може щось натворив?

-Мг, уяви від ранку так добре до мене ставиться, допомагав з покупками в магазині. Все так добре проходило, що в мене зʼявилися думка, що між нами може щось бути.

-Чому мені здається це не кінець історії?,- не прислухається до мого запитання всеодно продовжує свою розповідь.

-Ми приїхали сюди, а він мені каже, щоб я собі нічого не намріювала, що ми можемо бути тільки друзями,- зжимає що сили помідор, що його розчавлює.

-Обережно, Юлька,- намагаюся допомогти їй витерти стіл від соку помідора,- Ну, але він пояснив чому так сказав?

-Сказав, що не може зустрічатися з подругою дівчини його найкращого друга. Бо, якщо в нас нічого не вийде в відносинах, то не зможемо спокійно бачитися коли будемо в одній компанії.

-Але, якщо логічно подумати. Він тут чимось правий.

-Я б хотіла зараз когось прибити зі злості.

-Ооо, здається в тебе є така можливість,- бачу як в нашу сторону йде Юрій.

-Ще його не хватало до повного сьогоднішнього розчарування,- шепоче мені щоб він не почув, але він не зупиняється та йде прямо до нас.

-Привіт, Юля, ми можемо з тобою поговорити?

-Дай вгадаю на одинці так?,- бо його ніяковіння видно здалеку.

-Так, якщо можна.

-Звичайно, але якщо ти її ще раз образиш, то будеш мати справу вже зі мною,- неохоче залишила їх удвох, але розумію вона його зараз терпить через мене, бо нам потрібен фотограф.
 

Привітно привіталася з нашим оператором, який попередив мене, що вже все готове до знімання та налаштоване ідеально. Йому теж сподобалось освітлення та масштаб території. Через декілька хвилин до нас підійшов в розкішно білому кітелі Олександр в дуже хорошому настрої. Думаю все пройде чудово, в принципі я в це надіюсь.

-Катерино, можемо вже розпочинати?,- запитує в мене оператор.

-Звичайно, Олександре Васильовичу. Можете брати свою камеру та творити.

-А мені що робити?,- переводить на мене погляд Саша та дивиться прямо в очі не відводить погляд.

-Будь самим собою, але бачу ти вже увійшов в свою роль дуже легко,- злегка жартую, щоб розрядити напругу його поглядів.

-Добре, Катюша, все ж таки дякую тобі, що взялася за це.

-Я просто виконую свою роботу і все. Проходь за стіл де Юля, вона тобі пояснить деталі, а я підготую всіх до роботи.

Зібрала всіх на знімальному полі та встигла лише сказати: «Удачки нам сьогодні, ми розпочинаємо зйомки». Та  наш оператор доповнив: «Що ж тоді з дозволу Катерини Вікторівни - Мотор. Камера знімає». Як це мило та захоплююче спостерігати за творчим процесом. В захваті як вправно Саша поводиться себе в такій ролі та в кадрі, як він нарізає на дошці, як з вогнем підпалює сковорідку готуючи якийсь соус. Знімають і з близька та з далека, навіть здається зі всіх ракурсів. Коли зйомка закінчується всі дякують один одному оплесками плескаючи в долоні. Завершення такої роботи на хорошій ноті - це чудово!

-Пропоную зараз всім відсвяткувати. Всім шампанського!,- пропонує Олександр, а Юля з Іваном виносять з іншого приміщення пляшки дійсно з шампанським, та бокали для нього.

-От це так ідея!,- підтримую його пропозицію та допомагаю Юлі  розливати алкоголь.