Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

«Спритниками» в ті дні називали магів і чарівників.

Одне з магічних умінь — це вміння розпізнавати собі подібних. Справжній чарівник завжди впізнає чарівника, якщо тільки тому не вдалося приховати свою справжню сутність дуже витончено і вміло. А хлопчик на прізвисько Видра ніякими такими вміннями ще не володів, зате дуже непогано розбирався в будівництві човнів та інших суден, і вважався досить багатообіцяючим учнем, хоча йому ще й дванадцяти не виповнилося. І ось зайшла до них одного разу та повитуха, яка допомогла Видрі з'явитися на світ, і сказала його батькам:

— Нехай Видра як-небудь ввечері, після роботи, загляне до мене. Пора йому навчитися співати наші священні пісні і готуватися до свята вибору імені.

В цьому не було нічого поганого, бо саме ця знахарка недавно навчила всьому необхідному старшу сестру Видри, яка вже отримала своє істинне ім'я, тому батьки стали вечорами посилати хлопчика до неї. Однак, будучи відьмою, повитуха вчила Видру не тільки старовинних пісень епохи Творення. Вона відчувала, хоч і досить смутно, наскільки значний талант у цієї дитини. І ця знахарка, і багато подібних їй людей — чаклуни, цілителі, відьми — чимало допомагали людям, але найчастіше мали вельми сумнівну репутацію — всі вони, маючи хоч і невеликий чарівний дар, відчували його в інших і потай ділилися один з одним тими знаннями і вміннями, які мали, і дбайливо їх зберігали. «Магічний дар без знань — все одно що корабель без керма», — говорили вони Видрі і вчили його всьому, що знали самі. Знання у них були невеликі, проте в них все ж містилися певні основи великих магічних мистецтв; і Видра, хоч йому і було соромно обманювати батьків, не міг не тягнутися до цих знань, не міг не відповісти на дружелюбно-захоплене ставлення своїх убогих вчителів. «Ці уроки не принесуть тобі ні найменшої шкоди, але ніколи не використовуй отримані знання на шкоду комусь іншому», — говорили вони йому, і він з легкістю їм це обіцяв.

На березі річки Серренен біля північної міської стіни, в місці тихому і відокремленому, повитуха шепнула Видрі його істинне ім'я, здійснивши обряд надання імені, і це ім'я до цих пір добре пам'ятають чарівники навіть на островах, вельми далеких від Хавнора.

Серед знайомих сільської знахарки був один старий, якого вони проміж себе називали чомусь «Метаморфозом» і говорили, що він володіє мистецтвом перевтілення. Старий дійсно навчив Видру декільком ілюзіям, а коли хлопчикові було десь років п'ятнадцять, відвів його якось в поле на берег Серренен і навчив того єдиного Вищого закляття, яке було йому відоме.

— Спершу спробуй-но перетворити цей кущ в дерево, — так почав він свій урок, і коли Видра з легкістю створив цю ілюзію, старий чомусь страшенно стривожився. Хлопчикові довелося довго просити і навіть благати його, щоб він погодився вчити його далі. Нарешті Видра пообіцяв чаклунові, поклявшись своїм Справжнім ім'ям, що якщо той навчить його своєму Вищому закляттю, то він, Видра, скористається ним тільки в тому випадку, якщо потрібно буде рятувати чиєсь життя — своє власне чи чиєсь інше.

Свою обіцянку старий виконав, але Видра вирішив, що і в цьому знанні особливої користі немає — адже і магічні знання, і свій талант йому доводилося приховувати.

Те, чого він навчався, працюючи з батьком і дядьком на верфі, він принаймні міг використовувати відкрито, і його відкрито хвалили або лаяли. Видра явно обіцяв стати в найближчому майбутньому відмінним майстром, це визнавав навіть його батько.

У Хавнорі в ті роки — а також в тих місцевостях, що прилягали до столиці з півдня і сходу, — правив морський пірат Лозен, який сам себе проголосив Королем Внутрішнього Моря. Збираючи данину з багатих земель свого «королівства», він весь час збільшував своє військо і все більше кораблів посилав в чужі країни зі звичайними піратськими цілями: грабувати населення і захоплювати рабів. Як глузливо казав дядько Видри, Лозен в своїй жадібності не давав корабелам нудьгувати, і вони були йому навіть вдячні: адже у них завжди була робота, і вони непогано жили у ті часи, коли стільки чесних людей позбавлялися заробітку і могли прожити тільки жебрацтвом. «У палаці самого Махаріона шастають полчища щурів, — говорив батько Видри — що вже там говорити про решту; а їх сім'я заробляє чесно! А вже для чого використовуються результати цієї праці і майстерності — не їхнього розуму справа!»

Однак набуті, зовсім інші знання, які отримував Видра під час своїх таємних уроків, зробили його вельми чутливим до будь-якої реальної загрози. Він розумів, наприклад, що величезна галера, яку вони будують зараз, швидше за все, відправиться завойовувати чужі землі, і на її веслах будуть сидіти раби Лозена, а назад в якості живого вантажу вона теж доставить рабів… Видрі було неприємно навіть подумати про те, що такий чудовий корабель буде служити брудним работорговцям.

— Чому б нам не будувати звичайні рибальські судна, як раніше? — питав він батька, і той відповідав йому:

— А хіба рибалки можуть заплатити?

— Ти хочеш сказати, що вони не можуть заплатити нам так само добре, як Лозен. Але на життя вистачало би, — заперечив Видра.

— Навіть якщо і так, невже ти думаєш, що я можу відмовитися від замовлення самого правителя Хавнора? Або, може, ти хочеш, щоб мене разом з іншими рабами прикували до весел на тій галері, яку ми будуємо? Поворуши трохи мізками, хлопче!

Так що Видра працював разом з батьком і дядьком, і голова його залишалася ясною, а в серці жив гнів. Вони були в пастці. Який зиск чарівникові з його могутності, думав він, якщо, володіючи нею, не можеш навіть з пастки вибратися?

Душа корабельного майстра ніколи не дозволила б йому зіпсувати щось в облаштуванні самого корабля; але душа природженого чарівника твердила йому, що він може зачарувати судно, вплести закляття прямо в його щогли чи корпус. І це, безумовно, було б використанням таємних знань в найкращих цілях! Він був упевнений, що це так. Навіть якщо при цьому він комусь і нашкодив би. Але нашкодити тому, хто завдає всім жителям островів такої величезної шкоди, було би тільки справедливо! Видра ні з ким не став обговорювати свої плани. Якщо він щось