Читати книгу - "Народження Сталевого Щура"

старанно підтримував демонстрацією розтинів живих пташок та інших маленьких і беззахисних істот. Гарне життя закінчилося після того, як порізав одного хлопця і його піймали. Засудили до Юнацької виправної колонії, звільнили, він знову вляпався та знову повернувся до в’язниці. І от він тут у зеніті своєї слави Джека-різника за те, що вимагав гроші із застосуванням насильства. Звісно, у дитини. Такому боягузові, як Віллі, страшно зачіпати дорослих.

Хоча мій співкамерник нічого з цього не казав, але саме такою поставала його історія з безкінечних скарг. Я більше не слухав балаканину Віллі й поринув у свої думи.

Не пощастило, як не крути. Мене, мабуть, підселили до нього, щоб уберегти від справжніх злочинців, якими напхано цю в’язницю.

Світло вимкнули тоді, коли я ліг на нари. Завтра — мій день. Зустріну інших ув’язнених, проаналізую їх, визначу, хто з них злочинець. Заприятелюю зі справжніми профі та почну свій курс молодого злочинця. Це напевно.

Я поринув у щасливий сон, заколисаний монотонним ниттям із сусідніх нар. Нещасливий збіг обставин звів мене з ним. Віллі — виняток. Він просто лузер. Уранці все буде інакше.

Я щиро сподівався на це. Щоправда, якась тривога глибоко в душі ще не давала заснути, але зрештою її вдалося відігнати. Завтра все буде добре, справді. Добре. Жодних заперечень. Добре…

Розділ 3

Сніданок був не кращим і не гіршим за ту їжу, яку доводилося готувати собі самому. Я автоматично ковтав якусь ріденьку мазанину, запиваючи слабким кактусовим чаєм. Водночас уважно роздивлявся столи довкола. У кімнаті перебувало щось із тридцятеро в’язнів. Мій погляд ковзав від одного до іншого, а почуття відчаю наростало.

По-перше, більшість в’язнів мали такий самий порожній погляд чистої дурості, як мій шановний співкамерник. Добре, треба взяти до уваги, що до кримінального світу належать і ці помилки природи. Але ж мусило бути щось іще! Я сподівався.

По-друге, всі тут достатньо молоді, ніхто не старший за двадцять із хвостиком. Що, старих кримінальників уже немає? Чи нахили до злочинної діяльності соціальні служби виявляють і виправляють замолоду? Але мусив би залишитися хоч хтось із старих. Мусив. Мене трохи втішила ця думка. Усі ці в’язні — невдахи, це ясно як Божий день, невдахи без достатньої кваліфікації у своєму фахові.

Зрозуміло і дитині: профі не сиділи б у тюрязі. Вони — жалюгідні покидьки суспільства, не спроможні допомогти навіть самим собі. Але мені вони, гадаю, допоможуть.

Коли ці «злочинці» не здатні мене нічого навчити, то хоч виведуть на тих, хто здатен. Тут я можу натрапити на слід злочинців-професіоналів, які досі на волі. Це те, що я вирішив зробити. Потоваришувати з лузерами й отримати від них потрібну інформацію. Не все ще втрачено.

Пішло небагато часу на те, щоб визначити найкращих у цій купі сміття. Невелика група оточила неповороткого молодика зі зламаним носом і пошрамованим обличчям (здається, навіть охорона його побоювалася). Під час тренування надворі після ленчу він бундючно походжав туди й сюди, а інші розчищали простір довкола нього.

— Хто то? — запитав я Віллі, який тулився біля мене на лаві, старанно колупаючись у носі.

Віллі розгублено закліпав очима, доки второпав, про кого це я. Потім перелякано замахав руками:

— Стережись його, він дуже небезпечний. Мені говорили, Стінгер — убивця. Напевно, так воно і є. Він чемпіон із бійок у багні. Краще триматися від нього подалі.

Уже цікаво. Я чув про бійки у багні, але завжди жив надто близько до міста, щоб побачити, як це відбувається. У нас годі сподіватися на щось подібне — кругом повно поліції. Бійки у багні — жорстокий спорт, до того ж нелегальний, ним насолоджувались у віддалених містечках. Узимку, коли свинобрази у стійлах, а зерно в коморах, час у селі, здається, завмирає. Саме тоді — сезон бійок у багні. Будь-хто може викликати місцевого чемпіона (зазвичай перекачаного селюка). У якомусь сараї на відлюдді пройдуть перемовини, спровадять жінок, гратиме на пластикових пляшках місячне світло, укладуть парі, і — поєдинок почнеться. Закінчиться він тоді, коли один із бійців не зможе підвестися із землі. Такий спорт не для шмаркачів, не для нудних педантів. Гарна розвага для відважних чоловіків напідпитку. І Стінгер із цієї компанії. Я просто мусив із ним познайомитися.

Мої наміри було досить легко здійснити. Проте я чомусь гадав, що не зможу отак підійти й заговорити з ним; моє уявлення про кримінальний світ і досі залишалося спотвореним через дурні фільми. У більшості фільмів показують злочинців, які заслужено потрапляють до в’язниці; власне, саме тому в мене виникла ідея теперішньої авантюри. Нічого, рано ще руки опускати. Я можу вдосконалити свій план, поговоривши зі Стінгером.

Щоб провернути задумане, я почав прогулюватися, насвистуючи, подвір’ям, доки не опинився поблизу Стінгера та його посіпак. Один із них грізно глипнув на мене, і я ретирувався. Повернувся лише тоді, коли його почет трохи порідшав, і крадькома озвався до нього.

— Ти Стінгер? — прошепотів я кутиком рота, дивлячись убік.

Він, мабуть, переглядав ті самі фільми, бо відповів у такій самій таємничій манері:

— Так, а хто цікавиться?

— Я. Я тільки нещодавно потрапив до тюряги. Маю для тебе звістку з волі.

— Кажи.

— Тільки не тут, твої братки можуть почути. На самоті.

Стінгер підозріло зиркнув на мене з-під навислих брів. Але мені вдалося його зачепити. Він буркнув щось своїм, потім повернувся. Братки залишилися на місці, хоча пропікали мене поглядами, коли я вирушив в одному напрямку з їхнім ватажком. Він перетнув подвір’я і підійшов до лавки. Двох в’язнів, які примостилися там, як вітром здуло, щойно вони вгледіли Стінгера. Я сів поряд. Чолов’яга розглядав мене з голови до п’ят, чекаючи на мої слова.

— Говори, що мав, малий. І краще кажи щось хороше.

— Це для тебе, — мовив я, підсовуючи до нього двадцятибаксову монету. — Повідомлення від мене, нікого більше. Потрібна допомога, я за неї заплачу. Ось аванс. Там, звідки це взято, набагато більше.

Він презирливо форкнув, але товсті пальці загребли монету та поклали до кишені.

— Я не благодійник, малий. Єдиний чувак, якому я допомагаю, — це я. Тепер відчалюй.

— Спершу послухай. Мені потрібен помічник, щоб утекти з тюряги. За тиждень. Цікаво?

Очевидно, Стінгера справді цікавила ця тема. Він розвернувся і втупився мені просто в очі, холодно й упевнено.

— Я не люблю жарти, — видав він і схопив мене за зап’ясток, викручуючи.

Було боляче. Я міг