Читати книгу - "Голова Мінотавра"

— Пане полковнику, — Мокк відійшов від вікна, — ми з вами обоє — працівники Абверу. Ви його шеф у Бреслау. А оцей, — він кивнув головою в бік Зойфферта, що розглядав свої долоні, — із Гестапо. Що, у дідька, ми тут робимо? Чому цим не займається комісія в справах убивств?! У цій кімнаті повинен бути лише Ганзлік і більше нікого. А тут присутні всі найважливіші в Сілезії офіцери розвідки, усі з похмілля, усіх викликали просто з банкетів. Ну… хіба за винятком цього гестапівця… Він, напевне, не п’є й не танцює. А бал бачив хіба на новорічній поштівці!

— На вашому місці, — в очах фон Гарденбурґа з’явилися веселі вогники, — я б не висловлювався так зневажливо про свого колегу. Віднині він ваш помічник.

Сідниці Мокка вперлись у підвіконня. Ця новина не вкладалася в голові. У 1934 році він перейшов з поліції до Абверу. Не міг бачити, як гестапівські гниди вдираються в його світ, наче пошесть, перекидаючи все з ніг на голову. Не міг дивитися в очі двом своїм найкращим працівникам, які були змушені покинути свою роботу лише через те, що були жидами. Пішов, сподіваючись, що в Абвері його не торкнеться увесь той бруд, який сплив на поверхню після виборів до Рейхстагу й «Ночі довгих ножів». І раптом через три роки, у перший день Нового року ця гидота добралася до нього. Брудна людина завжди залишатиметься брудною, подумав він, торкнувшись язиком шорсткого, як терпуг, піднебіння.

— Це не моє рішення, — фон Гарденбурґ говорив дуже серйозно. — Я ухвалив його не без деякого примусу. Після півночі портьє, якому ви оце дали копняка, відчув сексуальний потяг. Він вирішив піти до дівчини, яка, на його думку, була повією. Дівчина зареєструвалася під іменем Анна. Більше нічого, жодного прізвища. У готелі сплачують погодинно, і портьє не цікавить ніщо, крім того, чи клієнт має чим розрахуватись. Він міг би зареєструватися навіть під ім’ям Франкенштайна. Дівчина прийшла, тягнучи за собою оцю валізу. — Показав рукою під ліжко, де стояла велика фанерна валізка. — Жінка майже не говорила німецькою. Але п’яному портьє це не заважало, його наміри щодо неї не вимагали мовної компетенції. Отож, відчувши бажання, він подався до кімнати й побачив труп. Негайно подзвонив до управління поліції й повідомив, що замордована була чужинкою, але якої саме національності, сказати не може. Черговий знав, як слід діяти, коли гине іноземець. Він одразу зателефонував до комісії в справах убивств, де чергував Ганзлік, а тоді до Гестапо. У Гестапо чергував кримінальний обер-секретар Зойфферт, який… І що? Що саме ви зробили, Зойфферте?

— Зателефонував до кримінального директора Еріха Крауса, — послужливо відрапортував Зойфферт, якого несподівано відволікли від споглядання старанно підпиляних власних нігтів. — А він…

— А він, — урвав його фон Гарденбурґ, — спершу приїхав сюди, а тоді на бал до Земельної управи Сілезької провінції, де я саме зустрічав Новий рік. Повідомив мені, що маємо справу зі шпигунством. У нього була підозра, що ця жінка — шпигун. Незвичайний шпигун, що не говорить німецькою!

Схопив Мокка під руку й підвів до вікна. Озирнувся на Зойфферта й пошепки додав:

— Краус улаштував там справжнісінький театр. Зупинив музику, а тоді повідомив, що відбулися криваві шпигунські порахунки. І знаєте, на кого подивилися всі присутні? На того, хто є спеціалістом у шпигунських справах у цьому місті! На мене! Тож я мусив усім цим сілезьким бонзам показати, що я людина обов’язку й, незважаючи на новорічну ніч, полишаю все й вирушаю виконувати завдання. Я був змушений покинути бал і свою родину, щоб займатися якоюсь чужоземною курвою! А я, — і це він проказав уже голосно, — доручив цю справу вам, капітане, бо ви мій найкращий співробітник, із величезним досвідом поліційної роботи. Але ніхто, на жаль, не знав, де ви зустрічаєте Новий рік, тому вас так пізно й знайшли. Через вас я не зміг повернутися на бал!!! — фон Гарденбурґ раптом гаркнув так, що з ока йому випав монокль. — До роботи, Мокку! А я йду спати!

Він вийшов, хряснувши дверима.

Минула хвилина. Натягши рукавички, Мокк відчинив валізку дівчини й передивився речі. Крім теплої білизни, кількох пар панчіх, щітки для волосся, люстерка, тальку, духмяного мила й кількох сукенок, у валізці жертви була велика друкарська машинка марки «Торпедо». Глянув на клавіші. Деякі вочевидь були зроблені пізніше, бо на них видніли французькі діакритичні знаки.

Мокк сів на підвіконні й спробував зосередитися. Він уже зрозумів, звідкіля в Крауса підозра про французьку шпигунську мережу. Але щось заважало зосередитися на цій думці. У вухах усе ще лунали слова «чужоземна курва». Зціпив зуби. Шкода, що він не встиг нагадати фон Гарденбурґові, як шеф Абверу не раз і не двічі засинав поруч із чужоземними курвами в «Надслензанському замку» мадам ле Ґеф у підбреславському Опперау. Люди не мають права помирати, думав він, доки якась шишка не дотанцює своє танго! Погризена, зґвалтована й задушена, худа, нещасна дівчина не може віддати Богу душу після жахливих мук, бо якийсь сучий син у пенсне не встигне доїсти своє тістечко! Глянув на Зойфферта, який розглядав свої випещені нігті, і відчув напад люті. Щоб опанувати себе, почав подумки відмінювати латинське дієслово mordere — кусати, в умовному способі теперішнього часу в пасиві. Він сподівався, що ця мантра — mordear, mordearis, mordeatur, mordeamur, mordeamini, mordeantur — заспокоїть його, і зараз з’явиться портьє з повним сифоном, а він сам, утамувавши спрагу, зможе, нарешті, зосередитись.

У двері постукали. Прийшов портьє.

— На жаль, для шановного пана немає ані пива, ані содової, — перелякано пробелькотів він. — Я був навіть «Під Зеленим Поляком», але там уже все випили.

Мокк підвівся з підвіконня. Грубо відштовхнув портьє й Зойфферта. А тоді важко рушив коридором і зійшов сходами. У готелі «Варшавський двір» нікого вже не було.

— Куди ви, пане капітане? — гукнув Зойфферт.

— Додому, випити чогось прохолодного, — повільно відповів Мокк.

— А я? — було чути, що Зойфферт утрачає владу над своїм голосом.

— А ви ведіть розслідування! Наказую вам як своєму асистентові!

Сказавши це, він зняв з вішака пальто та циліндра й вийшов з готелю. Опинився в засніженому провулку, де сміття вже вкривав шар снігу. Попрямував