Читати книгу - "Таємниця підводного човна"

не сягав маківки, скроні та плеча Богдана. Двічі вдалося вберегти зад від копняка, хоча востаннє кістяна нога птаха навіть торкнулася сідниць. Дихання почало підводити Богдана, рясний піт заливав очі. З цього двобою хлопець уже готовий був вийти переможеним, аби лиш це все швидше закінчилось. Правда, були застереження, що вихід може відбутися ногами вперед…

Права нога раптом втратила опору, зашпорталася і підломилась. Одразу ж заломилася в коліні й ліва. Відчувши, що падає, Богдан за спортивною звичкою встиг згрупуватися, впав на руки, перекотився через голову, сам собі нагадавши футбольний м’яч. І тут же з жахом уявив — ось зараз страус почне за своєю звичкою ним гратися. Заплющив очі, чекаючи на неминучу розправу.

Проте нічого не сталося. Лишень почув крізь дзвін у вухах:

— Назад! Назад, я сказала! На місці стій!

У відповідь — погрозливе клацання пташиного дзьоба.

Перевернувся Богдан на спину. Розплющив обережно одне око. Потім — друге. Світ перестав перед ним хитатися. І побачив хлопець перед собою Галчині ноги.

Дівчина з кісками стояла просто перед ним, майже впритул до лежачого. Над нею височіла довга страусова шия, невпинно клацав дзьоб.

Але Галка, ставши між птахом і Богданом, широко розкинула руки, кричала грізно й дзвінко:

— Скільки тобі казати! Поганий птах! Назад!

Поруч уже тупцяв Данило, але якось так не дуже впевнено. Не було в Ланового стійкої віри в милосердя страуса щодо самого себе. Адже запросто міг потрапити під роздачу — просто як Богданів друг. Тож стояв осторонь, із притаманною для себе розважливістю знайшовши шлях для можливого відступу й порятунку — море. В разі чого готовий був просто пірнути з пірса, не розуміючи, чому Богдан не зробив так само, почавши з Футболом безнадійну гру в квача на березі Мабуть, від шоку, вирішив Данило.

Тим часом від наказів Галка перейшла до вмовлянь, навіть тон змінила «так мами говорять до неслухняних, але все одно таких любих дітей.

— Ну, Футбику, досить уже. Побігав — і буде. Нічого зі мною лихого не сталося, ніякого лиха. Бачив — жива я, здорова, навіть коси цілі. Зовсім на Бодю не злюся. Так треба, розумієш? Так було треба — для тебе в першу чергу! Тебе ж рятували, дурненький! Ну, пробач нас, пробач!

Озирнувшись на Богдана, котрий усе ще лежав на землі, Галка враз стишила голос, промовила одними губами:

— Проси пробачення. Проси бігом.

Не розуміючи, у чому винен перед птахом, Богдан, тим не менше, слухняно загукав:

— Вибач мені, Футболе! Прости, старий, не хотів я!

— Бач, він визнає, — знову повернулася дівчина до страуса. — Усе добре. Кається Бодя, не буде так більше. Все, мир-дружба?

Глянув Футбол через Галчине плече на лежачого Богдана. Чи то зрозумів — навіть бойові страуси лежачого не б’ють, чи справді подарував хлопцеві, а чи, радше за все, заспокоївся — адже все гаразд із дівчиною. Як би там не було, клацнув Футбол дзьобом востаннє, підстрибнув, розвернувся і гордо відійшов убік: мовляв, живи поки що.

Обережно підвівся Богдан. Обтрусився. Посунув за страусом, навіть спробував погукати:

— Футбику, то як — мир?

Але страус глянув на хлопця через плече, витягнув голову, клацнув загрозливо дзьобом: не лізь, мовляв. Потому рушив далі, вже не вважаючи за потрібне приділяти прикрому хлопцеві свою увагу.

— Чого це вік? — спитав Богдан Галку, яка краще за інших вивчила повадки свого улюбленця.

— Не чіпатиме, — розтлумачила дівчина. — Та краще все одно не підходь до нього. Сердиться.

— Надовго?

— Хтозна, — Галка знизала плечима. — Мо’, до вечора попустить, і вже завтра все буде як колись. А може — назавжди. До кінця життя.

— Чийого? Мого чи його?

— Людина живе довше за страуса — сухо відповіла Галка. — І досить. Ти сам винен.

— У чому це я винен? — почав заводитися Майстренко. — Сам би він ніколи не…

— Стоп!

Це нагадав про себе Данило — піднявши руку, мов рефері, двома кроками наблизився до друзів, опустив правицю, ніби розділивши обох.

— Ти чого? — здивувався Богдан.

— Стійте, кажу. Не про те сперечаєтесь.

— Нічого собі — не про те! Мене мало не вбили, а ти…

— Спокійно, — перервав його Данило, піднісши голос. — Що сталося — те сталося. Не знаю, чи можна було таке передбачити. Але й не варто вважати страуса невдячним. Ми з вами не про те говоримо. Справді, сам Футбол ніколи б не вибрався з води на сухе місце. Знаєте, чому? Бодю, ти пірнав з пірса — глибоко там?

— Доволі глибоко! Навіть двометровому баскетболістові по маківку!

— Не знаю про баскетболістів, але страус точно потонув би. Ну, не те, щоб зовсім потонув, ми б не дали. Та впав би в воду, наковтався, почав би борсатись… Ми б утрьох довгенько порались біля нього. Та ми за всім цим про дві важливі обставини забули. Перша страуса викрали у нас на очах, і я поняття не маю, хто. Але викрадача ми хоча б бачили й можемо при нагоді впізнати. Яким чином у нас на очах страус повернувся назад — ось загадка із загадок. І ось у чому треба розібратись. А не людину з птахом мирити. Хіба ні?

Розділ 5

У якому говорять про монстрів і міркують, де в них лігво

Справді — правильно Данько Лановий каже. Як завжди… ну, або як у більшості випадків.

Де й поділася нудьга. Страус далі гуляв берегом моря, схоже, так і не зрозумівши До пуття, що з ним щойно сталося. Лагідний бриз трошки остудив розгарячілі голови нашої трійці.

— Здається, я знаю, хто хотів поцупити Футбика, — заговорила Галка.

— О! І мовчиш? — дорікнув Данило.

— Просто я не надала цьому особливого значення. Думала — пожартував хтось. Ви ж самі знаєте, як часто до нас із страусом чіпляються різні люди, хоч би де ми з’явилися. Це ж удома до нього всі звикли. А так проходу не дають. Минулого року, пам’ятаєте…

— Можна ближче до нашої проблеми? — доволі грубо урвав її Богдан, усе ще лютий, що саме слабка дівчина врятувала його, спортсмена, від скаженої пташки. — Ми все це добре пам’ятаємо.

Галка роздратовано повела плечима.

— Позавчора ви купатися погнали, а ми з Футбиком пішли в селище прогулятись. Просто для різноманітності.

— Ага, тобі ще позавчора купатися набридло, — визнав Богдан, — І що?

— А те, що підійшов до мене якийсь чоловік. Не скажу, що знайомий, бо в нас тут усі незнайомі. Але раніше не бачила його. Підійшов і почав цікавитися страусом. Знаєте, як завжди це буває..і Поговорив, поговорив,