Читати книгу - "Знаки карпатської магії"

Цей випадок став останнім знаком того, що мій намір їхати в Карпати, на зустріч із

Мольфаром, - правильний. Адже чорний ворон (крук) завжди був провідником інформації з інших світів. Він пов’язаний зі світом духів і світом померлих, він виступає як цілитель-чаклун:

а синьому морі, на камені ворон сидить, лапами розгрібає, хвостом розмітає, од хрещеного раба Божого (такого-то) всіляку біду відганяє.

І як я потім з’ясувала, у карпатській (мольфарській) символіці ворон-крук також має дуже важливе значення. Він пов’язує людське з надприродним, відоме з невідомим, земне з небесним. Живучи триста років, ворон володіє таємницями життя та охороняє скарби, сховані в землі. У казках він стереже джерело з живою водою і приносить ту воду, щоб воскресити героя. У легендах ворон-крук може проникати і в «нижній» світ - потойбічний світ духів, і в світ «горній» - світлий вирій, де живуть вищі божества. Ворон завжди виступає носієм певних знаків із потойбіччя, й нерідко в слов’янських переказах чорний ворон-крук прилітає до відуна або мага в мить його смерті, щоб забрати душу. Напевно, саме з цієї причини християнські вірування зробили ворона посланцем смерті та віщуном лиха. Проте в багатьох шаманських традиціях цей птах - посланець Великого Духа. Зокрема, у віруваннях деяких племен Північної Америки ворон виступає як деміург, котрий прокльовує небесну твердь, щоб послати на Землю світло, він приносить людям вогонь, створює ландшафти та тваринний світ. Часто в тих-таки північноамериканських шаманських традиціях чорний ворон виступає як шаман-трікстер8, що перебуває по той бік добра і зла, користі та шкоди, за межею звичних уявлень про світ. У скандинавських сагах ворон - провісник битв, священний птах верховного бога Оді-на, покровителя воїнів та шаманів. Двоє віщих воронів - Хугін (мисль) та Мунін (пам’ять) - сидять на плечах у володаря Вальгалли9, щодня облітають світ і доповідають Одіну про те, що діється в світі. В кельтських міфах на крука перевтілюється Морріган - богиня-покровителька воїнів, втаємничена, «відьомська» іпостась Великої Богині. У кельтських сказаннях ворон виступає нерідко вісником битви, а також уособленням грози, яку кельтські племена часто уявляли як «небесну битву». На ворона, за однією з легенд, перетворився після смертельного поранення король Артур. У алхімічній традиції Заходу ворон пов’язаний із таємницею філософського каменя, символізує перемогу алхіміка над розпадом та гниттям матерії.

...Я привітала крилатого віщуна і ступила на вузький підвісний місточок через Черемош. На тому боці - невеликий присілок, де живе Мольфар.

Я трохи хвилююся, бо приїхала без запрошення і без попередження. Місточок привітно порипує і здригається від кожного кроку. Перші морози вже силкуються взяти річку в полон, але з бистрим потоком Черемошу не так легко впоратися, і хвилі проривають молоду кригу.

Декілька маленьких дерев'яних хаток притулилися до схилу величезної гори. У осінньо-низьке небо тягнуться дими. Там і сям темніють великі копиці сіна, накручені навколо високих паль. До речі, для мене завжди залишалося загадкою: як гуцули примудряються накручувати такі вузькі високі копиці, щоб вони не падали?

Виходжу на широку леваду. І, скоряючись внутрішньому голосу, прямую до крайньої хати. Радісно рипнула хвіртка... Над дверима - трави-обереги, а на порозі стоїть він. Тепла, трохи лукава посмішка освітлює суворе обличчя, промінці зморщок біжать від синіх очей. Мольфар бере з моїх рук дорожню сумку і каже: «Я чекав на вас».

Я здивована, й на якусь мить практично втрачаю мову. Мольфар же веде мене в хату, пропонує сісти. Він не запитує, чого я приїхала. Він дістає з печі горщик, у якому вже парує чай із запашних полонинських трав, а із закапелку, в якому (як я потім дізналася) розташовується його «робочий кабінет», виносить високу пляшку з настоянкою власного виготовлення. До напою входять дванадцять трав, зібраних у точно визначений час, настояних на спирті. Мольфар розливає настоянку в крихітні чарочки та примовляє: «Це - напій життя. Хто вживатиме його щодня, по чайній ложці, той здоров'я та силу матиме до самої смерті». Напій гіркуватий, з ледь відчутним присмаком меду.

Мольфар подає мені чашку з чаєм і вільно та невимушено починає розповідь про своє «діяння». І мова його - проста, але якась надзвичайно вагома та значуща - відразу переносить мене в іншу реальністьг де я присутня при народженні Традиції.

- Від народження людства на землі, ще як люди не знали ґаздувати, не знали будівництва, не знали мистецтва культивування рослин, а жили в печерах, збирали трави й коріння та жили тим, що давала їм природа, Мати-Земля наділила тих людей знанням, як відчувати Силу. Мати-Земля подарувала тим людям знання магії - знання про гармонію людини й природи, людини й навколишнього світу, видимого та невидимого. Сама природа озброїла віданням наших предків. Ті люди, котрі мали змогу викликати сили природи й залагоджувати протиборства в ній, розуміти людське серце й таємниці навколишнього світу, котрі вміли лікувати людей і тварин, природу та людську душу, -той були перші маги, шамани. То були люди, які могли вільно жити в кількох світах - у видимому, земному, в небесному, божественному, а також у підземному світі духів. Так і почалося магічне знання на землі. А вже від тих, перших магів, могли навчитися й інші, які просто закохувалися в ту науку. І звідси пішли дві головні лінії магічної науки - вроджених магів і навчених...

Мольфар замовкає, а я ловлю мить, щоб ударити запитанням, хоча відповідь знаю наперед - аякже, я ж у іншому світі, мої звичні чуття стають глибшими, навіть відкриваються нові. Тож я ховаю усмішку й кажу:

- А чому ви вирішили, що я приїхала дізнатися про ваше мистецтво? Може, я приїхала до вас лікуватися?

Мольфар посмішки не ховає, навпаки, примружується у своїй трохи лукавій, трікстерській усмішечці, та відповідає:

- На кожній людині є знак її долі. І я бачу його. Ще тоді, в Косові, я побачив на вас знак вашої долі. І вже знав, що ви приїдете до мене...

Я налаштовую диктофон і цілковито віддаюся звукам голосу Мольфара. Він говорить повільно, трохи рипуче, з неперевершеною, неповторною карпатською вимовою10.

- Знання, про які я кажу, ми називаємо Земною Магією11. Це - таємниці