Читати книгу - "Ураган"

“Попередника? — подумав Петро. — Урав, якого я знищив?”

“Може, так, а може, й ні, — почувся голос. — У всякому разі ти цікавіший за нього. Твої спогади оригінальніші. А це для мене найголовніше. Відчуття зникають, коли вдовольняються потреби, а спогади лишаються назавжди в живій істоті. Це все, що вона придбала. Байдуже — коротким чи довгим було її життя. Важливі тільки спогади. В них — сенс життя. Якщо спогади варті чогось, я беру їх у свою скарбничку й зберігаю вічно”.

“Де ця скарбничка?” — запитав Петро.

“Навкруг тебе, як черепна коробка навкруг мозку. Але досить запитань! Чому ти, частинка, вимагаєш відповідей від цілого?”

“Я — мисляча частинка”.

“Ти — зарозуміла, вперта частинка. Коперник. Тому й страждав більше за інших. Усе нове пробивається з труднощами. Все оригінальне проходить перевірку на міцність і повинно відстоювати себе в боротьбі. Будь схожий на інших — ніхто не цькуватиме тебе. В мені ти знайшов свій спокій. Бо в мені ти — частинка рівноцінна з іншими, така ж, як і інші, як стіни й покрівля, котрі захищають тебе, як мох і пліснява, що готують тобі їжу…”

“От і відповідь на загадку планети, — подумав Петро. — Не “аборигени в печерах”, а “аборигени-печери”. Як кораловий риф — симбіоз різних істот. І я став клітиною цього організму. Більше того, я став мозком організму, мозком печери. Чи не до цього прагне людство? Чи не мріє воно стати мозком гігантської печери, що зветься всесвітом? Чим же я не вдоволений?”

Він відчув, що ці думки не повністю належать йому. Щось весь час вривається в його мозок, намагається спрямувати його роботу. Може, воно зичить щастя йому, але чужого щастя.

“Знову ти опираєшся, Коперник? — почувся лагідний голос. — Але тут така позиція неможлива, повір мені, абсолютно неможлива. Єдиний організм, частиною якого ти став, відштовхне тебе, перетворить у нестійкість, кине в пащу смерті. Пам’ятаєш ураган, який усе змітає на своєму шляху? Може, ти хочеш випробувати його силу? Ага, злякався! Отож перестань бунтувати, змирися…”

Щось величезне й темне, м’яке і заколисуюче насунулося на Петра, почало вмовляти: “У тебе є тепер усе, що потрібно людині. Я нагодувала тебе й напоїла, задовольнила всі твої бажання. Це я допомогла тобі повернути те, що не повертається. Я — це ти, більше ніж ти — твій Дім, затишний і надійний…”

Пахло травою і сирістю. Петро забув про пошуки і мандри. Він став простим, як трава, як мох, що вкривав стіни, як пліснява. Він став людиною без статі, істотою, яка не знає ревнощів… Його охопив стан цілковитого вдоволення. Тільки іноді маленький спогад колов його: колись він сидів на колінах у бабусі, і вона казала: “Блискавкою убити може…” А що було перед цим? Перед цим? Перед цим?

Петро сів на ложе. На його устах блукала щаслива усмішка. Дім дав йому радість, щастя, спокій. Дім служив йому, а він служив своєму Дому. Він і Дім — одне ціле. Він і Дім, і все, що в ньому є: дріжжі, що живуть у мохові; пліснява, яка вкриває стіни; бактерії що населяють рослини. Навіть кристалики каміння. Він — у них, вони — в ньому. Цілковита гармонія.

Десь бродять бурі, борсаються бідні істоти, шукають чогось… Суєта суєт… А тут — краса, блаженство…

ЛЕГЕНЬКА ПРИЄМНА ПУЛЬСАЦІЯ…

ТЕПЛО…

СПОКІЙ…

І раптом, як удар струмом: “Тривога! Тривога!”

Безпосередньо в мозкові: “Тривога! Небезпека!”

Він підхопився. Рука знайшла зброю.

“Дивись, он там — ворог. Наближається. Страшний, не схожий на урава. Схожий на… Стій! Тобі не треба пригадувати, на кого він схожий. Головне, ти знаєш, як його знешкодити, зробити нерухомим. Стріляй звідси, із схованки, із свого Дому. Не виходь!”

Петро не підкорився голосу. Заперечливо хитнув головою. Ні, він повинен вийти. Тільки так можна розпізнати ворога.

“Навіщо це тобі? Досить того, що ти знаєш: це твій ворог. Убий його!”

Петро відчув, що не може заперечувати хвилі ненависті, яка вирувала в ньому, заповнювала його всього. Якесь павутиння обплутало його волю. І тоді він схопився за тоненьку ниточку, що блиснула в цьому павутинні. Гаразд, він підкориться, він уб’є ворога. Тільки не з променемета. Він внесе найбільший вклад у скарбничку. Покаже, як убивали в стародавні часи. Йому не доводилося цього робити, але в його організмі, в спадковій пам’яті, що йде від предків, мабуть, зберігається запис. Треба почати діяти, і пам’ять заговорить. Він, Петро, не застосує променемет, а пустить у хід руки й зуби. О, коли хруснуть кістки ворога, коли він побачить гарячу кров, тільки тоді скарбничка дізнається про справжню радість перемоги!

Голос, який забороняв йому виходити, став тихший.

Петро виліз із печери й загрозливо гукнув, сподіваючись почути відповідь ворога. По її силі й лютості визначити силу противника.

Але ворог підступав мовчки.

Петро кинувся на нього. Ворог відрізав шлях до печери. Його рухи були знайомі. Петро знав: зараз буде найстрашніше. І щоб цього не сталося, він підняв променемет…

ПОШУКИ

Радїоштурман Бен — його ще називали Бен Радіо, Бен Антена і Добрий Бен — глянув на годинник і послав сигнал на корабель: “У мене все нормально, продовжую пошуки”. Минуло вже майже шістнадцять годин, а він ще не знайшов слідів командира. Штурман знав, що Петро пішов до озера, яке вони помітили при посадці. Космонавтам пощастило розгледіти, що береги озера вкриті темною рослинністю, її і збирався дослідити Петро. Заперечень не було. Космонавти до того часу вже зібрали деякі відомості про планету, до озера було недалеко. Ніщо не віщувало небезпеки. Коли б тільки не попередження з космічного архіву! Але воно могло виникнути внаслідок трьох помилок: перекручення при посиланні повідомлення, неточності під час прийому, неправильного розшифрування. У всякому разі чутливі прилади на кораблі й зондах-розвідниках не підтвердили попередження про небезпеку. Висновок був один: на планеті немає небезпечних для землян істот. Тут можна було натрапити тільки на уравів.

Бен дійшов до того місця, з якого востаннє було одержано сигнал від Петра. Оглянув невелике плато й нарешті побачив слід: клаптик пластикової обгортки від шоколаду з горіхами — улюблених ласощів Петра. Бен посміхнувся: командир намагався приховати, що він ласий до солодощів. Він супив брови, коли на день народження суворі орачі космосу дарували йому коробки цукерок і торти. І розсердився, коли відома кондитерська фірма випустила шоколад з горіхами в обгортці, на якій був намальований космонавт,