Читати книгу - "Що не день, то субота"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пан Пляшкер аж підскочив від переляку. Обернувшись, він напустився на Суботика:
— Цить! Замовкнеш ти нарешті?!
Ні, не буду я мовчати, Мені хочеться співати, —дзвінко проспівав Суботик.
— Як так, то шукай собі іншого батька! — обурився пан Пляшкер і відвернувся.
— Але ж, тату! — вигукнув Суботик. — Ви запитали мене всього-на-всього, чи замовкну я. А зі мною говорити так не можна. Зі мною треба говорити зовсім інакше!
— Я хочу, щоб ти сидів мовчки, — сказав пан Пляшкер трохи спокійніше.
— Знову не так! — сказав Суботик і похитав головою.
— Ну, а як же тоді треба?
— Прошу... — підказав Суботик.
— Гаразд! Прошу тебе, сиди спокійно і мовчи, поки я повернуся. Зрозумів?
Суботик мовчки кивнув головою.
Пан Пляшкер рушив до будинку й спробував нечутно відчинити двері. Але пані Моркван давно вже чатувала на нього, вона примчала з кухні саме тоді, коли він пробував прохопитися до своєї кімнати.
— І де це ви стільки ходите?! — вигукнула вона. — Якщо ви думаєте, що я принесу вам обід, то сильно помиляєтесь! Я не збираюся цілісінький день стовбичити біля плити, чекаючи, поки нарешті пан Фляшкер зволять повернутися додому. Погляньте на себе! Де це ви так обшарпались? І вам не соромно в такому вигляді переступати поріг мого дому? Цікаво, де ви поділи комір від свого піджака.
Пан Пляшкер промимрив щось у відповідь, швиденько прошмигнув до своєї кімнати й замкнувся там.
Він довго сушив голову, як пронести Суботика непомітно для пані Моркван. У кошику на сміття? Ні, пані Моркван відразу це зауважить. Може, у великій картонній коробці?
Пан Пляшкер заходився порпатися в своїй шафі і нарешті знайшов те, що йому було треба: великий рюкзак.
— Ку... куди це ви так вишикувалися? — затинаючись спитала вражена пані Моркван.
— Мандрівки дуже корисні для здоров’я! Хто багато мандрує, в того здорові легені й рум’яні щоки! — відповів пан Пляшкер і зник за дверима.
Ще дужче здивувалася пані Моркван, коли за якихось п’ять хвилин двері розчинилися і пан Пляшкер кулею промчав у свою кімнату. Вона не встигла й слова мовити. Їй здалося, що пан Пляшкер навіть проспівав тонюсіньким голоском: “Пані Шморкван, пані Шморкван”.
Опинившись у себе в кімнаті, пан Пляшкер розстебнув рюкзак і витяг Суботика.
— Це наша кімната? — запитав той, роззираючись.
— Ти ж обіцяв, що мовчатимеш! — напустився на нього пан Пляшкер.
— А хіба я не мовчав? — здивовано запитав Суботик.
— Певно, що ні! Ти весь час наспівував: “Пані Шморкван! Пані Шморкван!”
— Але ж це було потім. Ви ж мене просили сидіти тихо, доки ви повернетеся, — сказав Суботик і знову заспівав:
Доки повернетесь, Доки повернетесь, Доки до мене Повернетесь ви!— Цить! — вигукнув пан Пляшкер, схопив Суботика за карк і запхнув під ковдру.
Пані Моркван постукала в двері й запитала:
— Ви кликали мене, пане Пляшкере?
— Ні! — сердито вигукнув пан Пляшкер і запхнув Суботика ще далі під ковдру. Але той і під ковдрою завів пісню:
Суботик під ковдрою Тихо сидить, Бо тата не хоче Свого засмутить.Пан Пляшкер нарешті згадав, як треба поводитись із Суботиками. Він підняв край ковдри і прошепотів:
— Прошу тебе, замовкни!
І Суботик відразу припинив свої співи.
Цієї миті двері прочинилися і в кімнату просунула голову пані Моркван.
— З ким це ви тут балакаєте? — запитала вона, пильно роззираючися кімнатою.
— Та це я... поспівав трошки,— сказав пан Пляшкер.
— Поспівав! — передражнила його господиня і грюкнула дверима.
Пан Пляшкер заходив туди й сюди по кімнаті, міркуючи, що його робити далі і чим усе це скінчиться. Хіба можна було брати Суботика до себе в кімнату? Урешті-решт
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що не день, то субота», після закриття браузера.
