Читати книгу - "Поезії. Книга X, Олександр Олесь"

class="p2" style="">На небі родилась зоря чарівна,

Як папороть в лісі, розквітла.

Вже тисячі років, як згасла вона,

А люде не бачать ще світла.

Не плач, моє серце...

 

9.02.1928

 

«А ТИ, МАРКУ, ГРАЙ...»

 

 

На небі хмари. Все більш смеркає,

І ніч безмежна, як світ, іде.

Все скуте жахом, а Марко грає,

А Марко грає, що сонця жде.

 

Посуха. Голод. Народ вмирає.

Де ж Милосердний? Нема ніде.

Нема й не буде! А Марко грає,

А Марко грає, що Бог іде.

 

Не стало Марка: упав голодним,

Упав на землю мерцем німим...

Засяло сонце над ним, холодним,

І Бог в задумі схиливсь над ним.

 

5.05.1922

 

«Хай його передчасно не стало…»

 

 

Хай його передчасно не стало,

Хай він спить, як співець, у труні,

Та не вмерли його ще пісні,

Бо пісні його серце співало.

 

Коли стихнуть всі зойки і крики

В сутеренах, на площах, хрестах,

Ви почуєтє серце велике,

Що співало в кривавих сльозах.

 

7.03.1929

 

В. САМІЙЛЕНКОВІ

 

 

Скільки пісень нам співець проспівав,

Скільки нам кинув під ноги

Маків червоних і білих купав!

Тих, що в полях і на багнах зривав,

Тільки б заслати дороги...

 

Вдень і вночі ми по вулиці йшли,

Весело ловлячи згуки,

Що ж ми співцеві натомість дали?

Може, вінок ми за пісню сплели?

Може, ми стиснули руки?!

 

Ні, ми занадто убогі й малі,

Щоб кобзаря зрозуміти...

Стогоном був він німої землі,

Сльози і кров він носив у полі,

Кидав же перли і квіти.

 

«Ані робітництва, ні панства…»

 

 

Ані робітництва, ні панства,-

Маленькі дрібні куркулі...

На смітник цього громадянства

Він викинув перли свої.

 

Давно їх вони позбирали

І чванились навіть разком,

Хоч би вони словом згадали

Того, хто лишивсь жебраком.

 

1922

 

«Нове життя, світи і сонця!..»

 

 

Нове життя, світи і сонця!

А я... я спати хочу...

Стомився я в борні нерівній

І хочу тільки відпочити...

 

Нове життя, світи і сонця!

А навкруги мене пустиня...

Хто ранок співом привітає?!

Ходім заснем: співці в могилах.

 

Нове життя, світи і сонця!

Ось він іде, не йде, а сходе -

Він, наш Великий Переможець...

А я... засну... нехай іде і сходе.

 

7.02.1922

 

«Чом пізно так зійшло моє прекрасне сонце?..»

 

 

Чом пізно так зійшло моє прекрасне сонце?

Я ждав, так довго ждав тебе,

Даремно в темряві блукав я,

Даремно руки простягав до неба:

О Сонце!

 

Тепер, коли я стратив вже надію,

Упав поранений і кров'ю стік,-

Тепер ти сходиш, моє сонце,

Віщуючи погожий ранок.

О Сонце!

 

Прийми ж останній усміх мій і брязкіт кобзи,

Згадай мене колись у день блискучий,

Стули на мить свої вогняні вії

І на мою могилу кинь пучок проміння!

 

18.04.1922

 

«Можливо, я живу уже віки…»

 

 

Можливо, я живу уже віки,

Перелітаючи з планети на планету,

З планет на сонце, на зірки,

На мить одну спадаючи у Лету.

 

На мить, щоб з духа тіло змить

І в інше тіло перебратись...

Щоб в іншім світі через мить

Ридати знову і сміятись.

 

30.04.1924

 

«Гіркий був келих життьовий…»

 

 

Гіркий був келих життьовий,

А ще хотів би з його пити,

Любити, мучитись, і жити,

І знать, що ти є ще живий.

 

В колисці простій під рядном

Хотів би я в цю мить лежати,

А надо мною б ніжна мати

Схилилась зморщеним чолом.

 

Струмком би лився спів її,

І сльози капали на мене,

А за вікном десь солов'ї,

І хилить буз гілля зелене.

 

І грає арфа, мов у сні,

Про щось солодке і болюче,

І все життя - як ліс дрімучий,

Як ліс терновий навесні.

 

8.04.1925

 

«Як любо, як безмежно любо жити…»

 

 

Як любо, як безмежно любо жити,

Дивитися на білий Божий світ,

Впиватися повітрям чистим

І слухати, як б'ється серце Боже.

 

А ранки росяні, рожеві,

А дні, а ночі сизокрилі,

А білий шум, як цвіт на хвилях,

А рев громів в пустелях чорних.

 

А перше щебетання пташки,

А перші усміхи дитини

І щастя матері над нею...

Як любо, як безмежно любо жити.

 

14.08.1920

 

«Ще не вмерла пісня, ще живе в мені…»

 

 

Ще не вмерла пісня, ще живе в мені,

Борсається в крові, корчиться в огні,

І кричить, і тужить, і кляне, і зве...

Ще не вмерла пісня, ще горить, живе!

 

Я розбив би клітку, випустив її,

Та закуті в крицю рученьки мої,

А на плечах камінь, важчий від гори,

А навколо скелі, кручі та яри.

 

10.08.1924

 

«Розцвіла троянда і горить, як жар…»

 

 

Розцвіла троянда і горить, як