Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

— Те, що це вампір, зрозуміло й без досліджень, — промовив Ноель. — Але він зовсім не наслідив. Навіть запаху не залишив.

— Гаразд, звідки взялися підозрювані? Доказів же немає, — запитала я. — Де логіка?

— Їх бачили тут у цей час, — відповів Ноель.

— Яка логіка, Еванс? Хлопця вбив вампір, а ми — мисливці. Саме наше існування не піддається логіці, — гмикнув Джейк.

— Не починай, Бейлі, — буркнула я, глянувши на Джейка, і присіла біля тіла, принюхалася. — Невже жодної краплі не залишив? — здивувалася я. — Дивно, вам не здається?

— Не здається. Або в нас новообернений і про це ніхто не сказав, або в когось різко закінчились усі запаси, — висловив свою думку Джейк.

— Стюарт відпадає, — промовила я й піднялась. — Де Рівера?

— Чому це відпадає? — обурився Ноель. — Відколи ти стала такою легковажною?

— Подумай головою, Нол. Згадай усі витівки цієї дитини, — я зітхнула. — Та я, коли його впіймала тиждень тому, він вкладав ту дівчину так обережно, ніби вона скляна. І, я перевірила, зараз вона жива-здорова й без спогадів. Тож Стюарт відпадає.

— Вогнику, чому ж дитини? — запитав Джейк. — Між вами всього лише рік різниці.

— Він поводиться, як дитина, — спокійно промовила я.

— Ця, як ти кажеш, дитина звабить тебе, ти й не помітиш, — гмикнув Ноель.

— Боюся, наш вогник йому не по зубах, — розсміявся Джейк, обійнявши мене.

— Джейк, руки, — спокійно попередила я. — Інакше, повикручую.

— Ти не міняєшся, Еванс, — гмикнув Джейкоб, але прибрав руки.

Джейкоб та Ноель Бейлі — близнюки. Високі хлопці з каштановим волоссям та горіховими очима. Також мисливці, тому мої напарники. Буває, грають дурників, але, загалом, відповідальні демони. Не дають мені нудьгувати, тільки те й роблю, що розбираюся з тим, з чим не змогли розібратися вони.

— Скажіть мені, хлопці. Якого демона тіло робить тут, якщо смерть настала в обід, а вже минула восьма? — я роздратовано зблиснула очима.

— Белла…

— Я попросила, — почувся голос дівчини і поруч з’явилася Белонна. — Однаково, люди цього не бачать. Була зайнята, тому трохи затримала хлопців. Коло підозрюваних збільшилося ще на трійку вампірів й одного демона.

— Ха. Все-таки взяли до уваги, що це могли підлаштувати? — запитала я.

— Саме так, — страж кивнула.

Белонна — ангел-стаж, що підтримувала лад у цьому місті. Можна сказати, головна над нами. Ми — її руки. Худорлява дівчина середнього росту, з чорним коротким волоссям і такими ж очима та смаглявою шкірою. Ну зовсім не скажеш, що вона ангел та ще й майже тисячолітній. До речі, у всій цій компанії я — наймолодша. Мені тільки двадцять п’ять, тоді, коли близнюкам уже по дев’яносто.

— Я займуся тілом, а вас попрошу навідатися до перших підозрюваних, — промовила дівчина. — Краще йдіть усі разом. Не діліться. Двоє — не десять, трохи пройдетеся.

— Окей, тоді ми пішли? — запитав Джейк.

— Каріссо, здається, я маю тобі сказати, що Маркс щойно з’явився в місті. Не знаю, чи надовго і для чого, але, думаю, попередити варто.

Та щоб йому… і як це називається?! Забути? Як?! Різко захотілося когось добряче побити… як тут забудеш, якщо він нагадує про себе от так? У снах, у спогадах, через спільних знайомих, а тепер ще й у місто припхався! Мало йому?! Я до болю стиснула кулаки, намагаючись не вибухнути емоціями, які так старанно стільки часу стримувала.

— Вогнику, ходімо, — Ноель обережно взяв мене за плечі й повів в сторону проспекту.

Джейк прилаштувався з іншої сторони. Вони знають лише загальну картину нашої історії, та їм вистачило мого стану, у якому я потрапила до них, ставши на шлях мисливця.

***