Читати книгу - "Утриманка для мільярдера, Джулія Ромуш"

Я розумію, що діяти потрібно швидко. Дуже швидко. Тому що якщо телефон потрапить Річарду в руки ... Якщо він відкриє листування, побачить все. Він не стане мені допомагати. Ні за що не захоче мене захищати.

Я холодію зсередини, як тільки до мене доходить, що це мій останній шанс на порятунок, а водій хоче його розтоптати. Потрібно взяти себе в руки. Заспокоїтися. Потрібно зробити все можливе, щоб забрати у нього телефон. Для початку це. Так. Буду розв'язувати проблеми по черзі.

- Зачекайте, будь ласка, - зриваюся з місця і тут же підбігаю до чоловіка, він застиг біля дверей і злегка обернувся до мене.

Я намагаюся приховати те, що я все ще перебуваю не в найкращому стані. Але зараз я можу себе хоча б контролювати.

- Передайте містерові Барнсу, що я готова все пояснити, - вперше на обличчі цього чоловіка бачу хоч якісь емоції. Його брови повзуть вгору, швидше за все, він не очікував, що я так швидко перейду від істерики до переговорів, - але я розповім йому все особисто.

- Містер Барнс ...

- Тільки особисто.

Серце пропускає удар, мені страшно до нестями, йому нічого не варто зараз сказати мені, що так справа не піде і просто піти. Швидше за все, він вже здогадався, що я не хочу, щоб телефон виявився у Річарда, але нічого іншого в мою голову не прийшло за дві хвилини.

Він дістає з кишені свій телефон, відходить в сторону, а я все так само стою на місці й чекаю того, що буде далі.

- Так, дівчина хоче говорити тільки з Вами. - Водій говорить не дуже голосно, тому у мене немає можливості почути всі його фрази. Я чую тільки обривки.
- Добре.

Чоловік закінчує розмову, і я з жахом чекаю вердикту. Він підходить до мене, і діставши з кишені вже мій телефон простягає його мені.

- Вам велено чекати господаря в його кімнаті. - Я нічого не відповідаю, але чоловік і не чекає відповіді просто відкривши двері виходить на вулицю, а мене пересмикує від всього, що відбувається. Господар ... це звучить так, ніби я його звірятко. А чого ти чекала, коли йшла до нього і пропонувала себе? Що до тебе буде інше ставлення?

Я намагаюся не прислухатися до внутрішнього голосу, щоб не стало зовсім гидко від тієї реальності, в якій я перебувала. Річард - це було найкраще, що зараз могло зі мною статися. Набагато гірше було б опинитися в руках Хейза.

Я обіймаю себе за плечі тремтячими руками, йду вперед, проходжу далі в кімнату. Я хочу переконатися в тому, що водій поїхав. Мені потрібно видалити у своєму телефоні всі повідомлення, але зробити це я хочу без свідків.

Бачу, як машина від'їжджає від будинку, але я все ще стою біля вікна. Не відходжу. Мою увагу привертає сад. Гарний, яскравий ... Такі зазвичай можна побачити на фотографіях красивих особняків.

Я мимоволі згадую той єдиний раз, коли я була в цьому будинку. Точніше я була в саду. У той день ми з мамою їхали купувати мені плаття на випускний. Вона була весь день нервова, а коли ми вже практично доїхали до магазину їй на телефон прийшло повідомлення. Побачивши його, вона зблідла і тут же розвернула машину у зворотну сторону. А на мої запитання вона лише нервово відповідала, що це не моя справа. Через якийсь час ми приїхали до будинку Річарда. Мама суворо наказала мені чекати на вулиці та побігла в будинок, а я залишилася стояти біля машини. Мою увагу привернули яскраві квіти, і я без задньої думки підійшла ближче до саду, хотіла вдихнути аромат цієї краси. Але я навіть не знала, що я побачу його. Річарда. Він стояв біля басейну. Навколо його стегон був обгорнутий рушник ... Але мені вистачило навіть того, що його торс був повністю оголений, щоб застигнути й безсоромно його розглядати. У той час я вже була по вуха в нього закохана. І ця картина лише додала фарб моїй юнацькій вразливості й фантазії ...

- Зовсім безсовісна! - Я здригнулася від невідомого жіночого голосу і, розвернувшись, зіткнулася з поглядом невідомої мені жінки. Вона дивилася на мене так, ніби я зробила щось жахливе.

- Вибачте, я заблукала ...

- А, здається, ти знайшла те, що тебе цікавить. Як тобі не соромно? Так дивитися на чоловіка своєї матері?! - Я почервоніла від кінчиків вух до самих п'ят. Зірвавшись з місця, я побігла в мамину машину і, закрившись там, молилася, щоб мама швидше вийшла з дому.

Жінка, судячи з її одягу, працювала гувернанткою в цьому будинку, а значить була чудово поінформована про те, що тут відбувається. Після цього я відмовлялася кожен раз, коли мама пропонувала поїхати з нею в будинок Річарда. Мені було соромно. А ще страшно, що вона могла про все розповісти мамі.

Труснувши головою, я розсіяла ці спогади. Навіть не знаю для чого я все це згадала. Впевнена, що ця жінка вже не працює в цьому будинку. Стільки часу пройшло.

- Значить все-таки домоглася свого? - Цей голос змусив мене застигнути на місці.