Читати книгу - "Чоловік на годину, або Ненавиджу 8 Березня!, Ялинка Ясь"

Роза Генріхівна

-Ненавиджу восьме березня! – зло пробурмотіла я, сидячи на підвіконні власної кухні, допиваючи першу ранкову каву. От би мої учні вразилися, побачивши свою сувору вчительку-моралістку в короткій нічнушці, сидячою на підвіконні. Але навіщо тримати обличчя, якщо крім лисого кота Мойші і мене, у квартирі більше ніхто не живе?

То про що я? Ненавиджу восьме березня! Як, власне, всі інші дні, в які доводиться сидіти вдома. Ні, я не трудоголік, просто на роботі не вистачає часу жаліти себе. Ввечері приповзаю додому така втомлена, що на жалощі не вистачає сил. Мій спосіб боротися із самотністю: не залишатися віч-на-віч із собою!

Про літні канікули і говорити немає чого -  це особливий жах! Знайшла спосіб боротися і з ними: влаштувалася до мовного табору вожатої на всі три місяці.

А суботи та неділі, запитаєте ви? Не проблема - цими днями працюю репетитором.

Так я і живу. П'ять днів на тиждень викладаю англійську страшним класам у ліцеї, а у вихідні працюю репетитором, навчаючи, переважно, студентів.

Проте, залишаються ось такі паскудні дні, як восьме березня, Новий рік, Різдво, Великдень, і подібні – коли я залишаюся віч-на-віч із собою, бо нормальні люди в ці дні стовідсотково відпочивають. Їм не до англійської. Мені ж залишається лише перетерпіти.

Думаєте, у мене немає подруг? Є. Але через вік вони давно одружені і няньчать дітей. Ми іноді зустрічаємося, але це теж свого роду тортури. Першу половину зустрічі вони розмовляють на тему спортивних секцій, проблем зі свекрухою та новим рецептом котлет. В другу згадують про мене і починають жаліти. Або, що ще гірше, підбирати мені кавалерів із «чудових друзів» своїх чоловіків! Тому, як ви здогадалися, на такі зустрічі я волію не ходити.

Родичі? О, це особлива тема, скажу лише, що з близьких родичів жіночої статі в мене тільки мама, але вона з лишком заміняє двоюрідних сестер, тіток і бабусь разом узятих. Вона теж дуже хоче прилаштувати мене недолугу «в сильні чоловічі руки і тільки тоді померти зі спокійним серцем», та робить це із завидним ентузіазмом, влаштовуючи зустрічі із нескінченними синами своїх подруг! Я вже й дивуватись перестала, звідки стільки синів у її трьох подруг і коли вони, нарешті, закінчяться? Таке відчуття, що вони розмножуються як дріжджі шляхом розподілу навпіл…

Я втомилася від низки нескінченних, обраних кимось для мене женихів. Мої протести не хочуть слухати ані подруги, ані мама, тому все що я могла – звести до мінімуму спілкування з ними.

Зустріти чоловіка я, звичайно ж, хочу! Як і давно готова до дітей, борщів, пельменів і розкиданих по всьому будинку іграшок і чоловікових шкарпеток. Але зустріти його хочу сама! Без стороннього втручання! Досить підсовувати мені розлучених мужиків з пивним пузом або матусиних синків! Свого чоловіка я хочу не тільки любити, а й поважати, але всі ті кандидати, підсунуті мамою та подругами, мене вводили в апатію, а не любовний запал.

Інколи здається, я змирилася, що серед чоловіків мого віку вже не зустріну свого єдиного. Його скоріш за все прибрала до рук активніша дамочка і нізащо не випустить зі своїх пазурів. Так до самої смерті і навчатиму англійської чужих дітей…

Мерзенний настрій! А це лише ранок. Треба щось зробити, доки не дійшло до сліз…

Насамперед слід виконати програму мінімум, а саме, зателефонувати мамі та написати вітальні смс подругам та колегам. А ось потім... А піду-но я по магазинах!

-Привіт, мамо! Зі святом тебе! - взялася за найважче.

-Доброго ранку, Розетто! - ага, як же, добре воно, особливо після того, як ти назвала мене цим безглуздим ім'ям, - і тебе зі святом!

-Як здоров'я?

-Все добре, люба! Заняття йогою справді пішли мені на користь! Уявляєш, наш тренер, який, молодший  на цілих п'ятнадцять років, запросив мене сьогодні у кіно!

-Треба ж таке... - видавлюю з себе і закочую очі. Вже хто-хто, а моя мама нестачі в кавалерах не відчуває. Тільки в той час, коли я жила з нею в одному будинку, вона змінила сімох чоловіків. При тому, що кожного з них любила до безумства!

Мені її обранці ніколи не подобалися. Не знаю, можливо через сильну любов до батька, всі вони здавались мені жалюгідними і мерзенними. Татко у мене найкращий! Це єдина кохана мною людина, з якою я близька. Він, як і я, самотній. Мабуть, його мама злякала, назавжди прищепивши імунітет до шлюбу.

-Ми підемо з ним на романтичну комедію... - на кілька хвилин можна було сміливо вимкнути звук, бо пішла нудна тема, - алло, Розетто, ти мене чуєш?

-Так, звичайно, мам...

-Я питаю, чи тече ще в тебе кран у кухні?

-Тече, – підтвердила я, – а що?

-Слухай! У моєї подруги, - від цих слів я здригнулася, - син працює в одній цікавій фірмі, з назвою «Чоловік на годину», вони виїжджають на виклик навіть у свята і можуть усунути будь-яку поломку. Не те, що сантехніки з ЖЕКу, їх не докличишся!