Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

— Твоє стажування розпочнеться завтра о 7. Працюватимеш три через два дні. Тобто: якщо взяти цей тиждень, то ти працюватимеш завтра, четвер, п'ятницю, а в суботу та неділю у тебе будуть вихідні.

— Зрозуміла.

— У тебе буде наставник, який тобі розповість про всі деталі роботи. Його звуть Крістоф. Впевнена, ви вже встигли познайомитись. Я думаю, що ти ознайомлена з правилами нашого готелю. Одне з найважливіших, яке тобі потрібно запам'ятати — жодних службових романів, — ліфт зупиняється, двері відчиняються і ми виходимо з нього, прямуючи до ресепшену. — Крістофер, Амелія буде під твоїм пильним наглядом.

— Добре, пані, — відповів хлопець, посміхаючись.

Пані Вернер киває йому, прощається зі мною і повертається до ліфту, залишаючи мене наодинці з хлопцями. Провівши її поглядом, я подивилась на Крістофа. Він посміхався мені, спершись ліктем на стійку, і уважно роздивлявся мене. Я помітила невеликі ямки на щоках хлопця і коли побачила, що його погляд опустився нижче обличчя, то засоромилась. Однак, він лише роздивився мій одяг і знову повернув погляд до моїх карих очей.

— Що будемо з тобою роботи, Амелія з України?

— Любити не обов'язково. Достатньо поважати і вчити, — посміхнулась я і хлопець засміявся.

— Так і зробимо, — він трішки кивнув головою в бік свого напарника. — Це Джейк.

— Приємно познайомитись з тобою, Джейк.

— Мені теж, — хлопець за декілька секунд роздивився моє обличчя і повернув погляд до смартфону.

— Йому важко знайомитись з новими людьми, але не хвилюйся, він зовсім скоро звикне до тебе. Йому потрібно трішки часу.

— Все гаразд. Я не зобов'язана йому подобатись.

— Коли ти починаєш працювати?

— Завтра о 7 ранку.

— Чудово, це моя зміна, — Крістоф знову посміхнувся. — Буду вчити тебе життю.

— Дивись, щоб я тебе не вчила життю, — посміхнулась і попрямувала до виходу. — До завтра, Крістоф!

— Будь обережна! — крикнув він мені.

Швейцар відчинив мені двері і я, подякувавши йому, поспішила до квартири. На дворі стояв теплий, сонячний травень. Погода тут дещо відрізнялась від погоди в Києві, тому що місто знаходилось майже біля гір.

По дорозі додому, я зайшла в магазин, де купила продуктів, тому що холодильник був повністю порожнім. Прийшовши до квартири, я одразу ж переодягнулась в домашній одяг і почала готувати собі вечерю. Мама мене ще з дитинства навчила готувати, тому проблем з цим у мене ніколи не було. Я посміхнулась, поки згадувала, як вона вчила мене. Я була дуже непосидючою дитиною і зі мною деякий час було важко. Це все пройшло, як тільки я вступила до університету і нарешті подорослішала, хоча іноді я дозволяла собі випустити своїх дияволів на волю.

Поки вечеря готувалась, я вирішила подзвонити мамі, щоб розповісти про свої успіхи.

— Алло?

— Привіт, мамо, — посміхаюся.

— Як у тебе справи?

— Все добре. Мені призначили стажування на два тижні, після чого вирішать чи буду я працювати там на постійній основі.

— Це чудово, доню! В тебе все вийде, я впевнена в цьому!

— Дякую, мамо. Я люблю тебе.

— Ми теж тебе любимо, Амеліє.

— Як там Сашка?

— З ним все добре. Застуда майже зникла. Наступного тижня піде до школи, — десь позаду моєї мами заговорив батько, але мені не вдалось розчути, що саме він говорить. — Пробач, доню, мушу йти.

— Гарної вам ночі.

— Солодких снів.

Натискаю кнопку «Завершити виклик» і закінчую приготування вечері. Поївши, я швидко мию посуд і йду до спальні, щоб підготуватись до завтрашнього дня. Відкривши шафу зі своїм одягом, я почала дивитись, що завтра одягну. Потрібно щось легке і зручне, щоб я могла в готелі швидко переодягнутись в робочу форму. Зупиняюсь на джинсовій спідниці і білій футболці.

Вибравши одяг, я поклала все на спинку крісла, після чого пішла до ванної, де почистила зуби та повернулась в спальню. Лягаю в ліжко, накидуючи до поясу плед і зовсім скоро засинаю.