Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

Єгор у порівнянні з цим чоловіком був дуже м'яким та усміхненим. Не треба багато часу, щоб зрозуміти, що він – і є господар цієї квартири. Як здається за його впевненим виглядом та дорогою зовнішності - господар усього світу. Темне волосся укладене в стильну зачіску, пронизливі карі очі дивляться холодно на мене. Виразні скули, вкриті акуратно оформленою щетиною, тонкі губи тілесного кольору, широкий ніс. Він такий високий, статний, плечистий, та напевно дуже сильний, судячи з його міцної статури.

Я поруч така маленька і відчуваю справжній страх, хоч мені нічого поганого не зробили. І я не надто й низька, хоча, звичайно, не така висока, як ці чоловіки.

- Це ще одна дівчинка? - Запитує в Єгора чоловік і ховає руки в кишені.

- Так, думаю, підходить, - Єгор впевнено підвівся і я слідом за ним.

- Добре, - другий чоловік простягає руку мені. - Мене звати Кирилл. Особливих умов я не ставлю, головне, щоб завжди було чисто. Їжу готувати потрібно буде не завжди, я залишатиму вам побажання. Буде краще, якщо все буде смачно та корисно.

- Так, все зрозуміло, - я киваю, стискаючи його долоню. Велика, сильна, з холодними перстнями. Я нервово ковтнула. - Коли можу почати?

- Завтра. Чув, що потрібні гроші для мами... Можу дати аванс після підписання контракту.

Цікаво. Робота не офіційна, але контракт є. Я киваю погоджуючись, адже не збираюся обманювати таких людей. Та і явно я виглядаю не тією, що хоче нагріти на гроші. Навіть якщо вони мені потрібні, я все одно буду до кінця чесною та готовою до всіх труднощів.

Єгор підносить планшет ближче і я обережно беру у нього з рук стилус. Ставлю скромний підпис і збентежено підіймаю очі, коли цей Кирило простягає мені, по суті просто так, половину тижневої зарплати.

- Я... Я не впевнена, що це правильно... Я ж поки що не працювала…

- Нічого, сам колись був у схожій ситуації та... Загалом, усе добре, - чоловік вкладає хрусткі купюри в мою руку. - Я поїхав, Єгоре.

Він іде, а я обережно складаю купюри до рюкзака і беру свою парку.

- Я завтра чекатиму тебе о десятій ранку. Введу в курс справи, покажу все, – несподівано чоловік перейшов на «ти». Я мовчки киваю.

Виходжу з будинку зі щасливою посмішкою. Мені здається, це ніщо інакше, як подарунок долі. Радісно біжу в метро, щоб відвідати маму в лікарні. Незважаючи на те, що я страшенно хочу спати, лечу до мами, щоб домовитися про операцію та оплатити ліки. Післязавтра ще отримаю зарплату у ресторані та взагалі все буде добре. Нічого, потім відпочину. Головне, врятувати матусю і спробувати вкотре з нею серйозно поговорити. Та намагатися не слухати її слізні «ти просто ще не розумієш».

І не зрозумію, впевнена. Кохана людина не битиме тебе, не принижуватиме і не ображатиме. Люблячий чоловік не повинен так поводитися.

Радісно сплачую все, що потрібно зараз і призначаємо операцію за тиждень. Щойно мама мене бачить, питає про нього, але я впевнено ігнорую це питання. Купую їй фрукти, ми разом обідаємо – вона лікарняною їжею, я – яблуком.

І потім йду додому, спати. Навіть не перевіривши, що з батьком, просто чуючи його хропіння із сусідньої кімнати.